Жіночий ветеранський рух

Рух почав зароджуватися з літа 2018 року. Наприкінці липня відбувся перший установчий з'їзд «Злет ветеранок» в місті Ірпені. Протягом трьох днів учасниці заходу обговорювали концепцію й цілі «Жіночого ветеранського руху», проблеми, з якими стикаються під час служби та по поверненню з фронту. Результатом установчої зустрічі стало утворення ініціативної групи, яка почала працювати над створенням громадської організації^[1].

Всього до жовтня 2019 року провели вісім установчих з'їздів, і вже 30 жовтня 2019 року офіційно зареєстрували громадську організацію «Жіночий ветеранський рух» (ЖВР)^[2]. Засновниці організації — Арехта Андріана Іванівна, Берлінська Марія Сергіївна, Приймак Катерина Андріївна^[3]. До координаційної ради ЖВР увійшли: Андріана Арехта, Дем'яник Людмила Василівна, Приймак Катерина Андріївна, Клемпоуз Галина Ігорівна, Кіріллова Юлія Сергіївна, Кромбет Ляна Ігорівна, Корнієнко Катерина Сергіївна.

Центральний офіс розташований у Києві. Перший регіональний осередок створено у Львові^[4]. Організація визначила для себе місію: «передати Україну нащадкам у кращому стані, ніж ми її успадкували»^[5][6].

Створенню руху передувала інформаційна, правозахисна, громадянська кампанія «Невидимий Батальйон», що розпочалася з 2015 року. В численних інтерв'ю ветеранки розповідали про етапи та досягнення кампанії «Невидимий Батальйон», в рамках якої було створено Жіночий ветеранський рух^[7].

Проблеми жінок-ветеранок були окреслені у виступах ветеранок російсько-української війни (з 2014) Катерини Приймак та Марія Берлінської на конференції TED у Києві^[8][9].

З 2018 року протягом більш ніж двох років організація провела вісім з'їздів у різних куточках України: Київ та Київська область (Ірпінь, с. Пухівка)^[10][11][12], Львів, Краматорськ^[13], Дніпро, Івано-Франківськ^[14] та Одеса. Під час другого з'їзду відбулося формування засадничих принципів структури організації, зокрема було закладено горизонтальну структуру управління^[15]:

Жіночий ветеранський рух – це кожна з вас. Він не належить нікому особисто, він належить всім. Рішення приймаються з важливих питань колегіально.

2020 року у зв'язку з карантинними обмеженнями формат був змінений: 17—18 липня організація провела перший «КіберЗлет»^[16].

2019 року на одному з установчих з'їздів в Краматорську учасниці ЖВР започаткували практику висаджувати Алеї пам'яті для вшанування пам'яті жінок, які загинули на Сході України в російсько-українській війні^[13]. Такі Алеї пам'яті з'явилися у Києві^[17][18], Львові^[19], Черкасах^[20] та Житомирі^[21]. В пам'ять про захисниць Батьківщини висаджують декоративні яблуньки Недзведського, встановлюють пам'ятні таблички з іменами загиблих та написом «Мамо не плач, я розквітну весною»^[22].

У пам'ять про загиблих також випустили п'ять серій документальних роликів спільно з Українським інститутом національної пам'яті^[23][24]. Керівниця проєкту та учасниця Жіночого ветеранського руху Катерина Приймак пояснювала^[25]:

Вирішили не просто пригадати, якими були наші загиблі посестри, але й спробувати пояснити глядачу, чому та як вони зробили такий вибір — піти захищати свій народ. Пояснити з позиції жінки, яка пішла на війну.

У першому сезоні документальних роликів показали історії Ярослави Никоненко^[26], Наталії Хоружої^[27], Сабіни Галицької^[28], Яни Червоної^[29] та Ірини Шевченко^[30].

• www.uwvm.org.ua — офіційний сайт Жіночого ветеранського руху