Дідух

Для дідуха добиралися колоски з першого^[2][3] снопа жита, пшениці чи вівса^[4]. Напередодні свят зі стеблин обрядового снопа формували кілька пучечків, кожен з яких окремо обплітали соломинками чи обв'язували кольоровими нитками. Потім такі дольки-пучечки складали докупи й обкручували стрічками, формуючи пишний сніп. Знизу робили розгалуження типу ніжок, щоб дідух міг стояти в вертикальному положенні. Пучки колосся зверху обрамлялися кольоровим стрічками, паперовими або засушеними польовими квітами^[5].

До сучасних дідухів можуть додаватися рис, просо, різні трави^[6], ягоди, як-от калина^[7]. Кількість колосків у пучках може бути кратною 4 (кількості тижнів у місяці), 7 (кількості днів у тижні) чи 12 (кількості місяців у році)^[8]. Кожному виду злаків, буває, надається символізм окремої пори року; в такому разі загалом їх 4. Додатково, сучасні творці дідухів надають їм символізму за ярусами: нижній (розгалужені ноги) символізує світ померлих, середній — світ живих, верхній — світ богів^[9].

Дідухом обирався перший^[2][3] житній, пшеничний або вівсяний сніп^[4], який з почестями забирали з поля^[10] під час зажинок чи обжинок^[2][3]. Далі дідух зберігався до різдвяних свят у клуні^[10].

На Свят-вечір господар будинку^[11] (іноді разом з сином^[10]) забирав дідух і обходив із ним обійстя^[5]. Далі вносив дідух до хати і, переступивши поріг, знімав шапку та промовляв віншування: «Віншую вас з щастям, здоров'ям, з цим Святим Вечером, щоб ми в щасті й здоров'ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Біг назначив вік!». Потім господар ставив дідух на покутті під іконами^[11]. В деяких місцевостях дідух міг доповнюватися 12-ма в'язками сіна^[10].

Свою обрядову роль він виконував упродовж усіх Різдвяних свят^[5], зберігався в оселі до Нового року або до Водохреща^[3]. Після цього дідух виносили з настанням темряви на вигін або в сад і спалювали, щоб прикликати цим весну. Попіл дівчата потім висипали на город «щоб родили огірки»^[12].

Дідухи в різдвяно-водохресному циклі свят можуть різнитися за виглядом і деталями обрядів, що зумовлено впливом християнської традиції, зміщенням у календарі, розмиттям чи втратою внутрішньої форми звичаїв та обрядів, змінами в традиційному способі життя^[13].

Відповідники дідуха в сербів — «баднякове дерево» — дубовий пеньок, политий медом, вином і посипаний пшеницею, який потім підпалювали^[14].

У сучасних публікаціях дідух іноді описується як аналог святкової ялинки^[15][16][17].

Перший або останній сніп, або інша частина врожаю має особливе значення в більшості хліборобських культур і наділяється в віруваннях магічною силою^[18]. Сніп — поширений символ об'єднання, інтеграції та сили^[19]. В християнській культурі також символізує святих і Христове воскресіння^[20]: як сніп є частиною щорічного врожаю, так Христос постає частиною загального обіцяного воскресіння всіх людей^[21].

Конкретно дідух найчастіше трактується як символ родинного предка^[22], а також як символ предка народу, Господа — первісного ідеального господаря. На думку Ксанофонта Сосенка, оригінальність дідуха полягає в тому, що він символізує не окрему особу, а предка рідні взагалі. Тому дідуху й не приносили жертви-пригощання, але водночас охоче чекали його появи в хаті. Додатково дідух асоціювався з Місяцем як символом господаря, що відображено в колядках, де «ясний місяць — пан-господар, ясне сонце — його жона, ясні зірки — його діти»^[14].

За версією Джеймса Джорджа Фрейзера, як викладено в праці «Золота гілка», сніп у багатьох хліборобів символізує духа врожаю, який завдяки збереженню снопа та особливим ритуалам, пов'язаним з його знищенням, переноситься від минулого врожаю до наступного. Натомість інші пояснення цих традицій можна вважати пізнішими нашаруваннями, зумовленими змінами в культурі та релігії людей, які цих традицій дотримуються^[23].

• Різдвяні прикраси українців
• Різдвяний павук
• Покуття (елемент домівки)
• Символіка українців
• Культ предків

• Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. — Львів: Фенікс, 1994. — 608 с. ISBN 5-87332-037-3, с. 130—131.
• Бобкова Сюзанна. У львівського дідуха — кілометрова косичка // Леополіс, 3.01.2008, с. 5.
• Плугатор Галина. Дідух до столу — зло з хати // Сім'я і дім
• Скуратівський В. Т. Дідух. — К. : Освіта, 1995. — 272 с. — ISBN 5-330-02487-0.
• Усачёва В. В. Полазник // Славянские древности: Этнолингвистический словарь / Под ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН // Славянские древности: Этнолингвистический словарь. — Москва : Международные отношения, 2009. — Т. 4. — С. 128-131. — ISBN 978-5-7133-1312-8.(рос.)

• Зображення дідуха в інтернеті
• Дід, дідух // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 349. — 1000 екз.