Дреговичі

Назва цього племені пов'язана зі словами «дрягва», «дрега» — болото: дав.-рус. сѣдоша межи Припѣтью и Двиною...и наркошас̑ Дреговичи^[1], себто мешкали між річками Прип'ять та Західна Двіна (див. «Прип'ятські болота»). Вважають, що назва дреговичів вказує на характер місцевості, де жило це плем'я, що є вкрай малоймовірним, а почасти й сумнівним через суфікс та побудову слова. Назва дав.-рус. "дрєговичи" є множиною від дав.-рус "дреговичь", що у свою чергу складається з кореня дав.-рус. "дрєг" + "ичь" патрональний суфікс. Цей же суфікс зустрічаємо у формах по батькові Святославич, Ігоревич тощо. Сама структура назва племені "дреговичи" вказує на її походження від імені, ймовірно скороченої форми як це є у випадках з іншими племенами: вятичи, кривичи, радимичи, уличи тощо. У той же час імена племен утворені від місцевостей мають суфікс -яни/ани/іни як от; деревляни, словіни, слов'яни, поляни, сіверяни, вісляни, мазовшани, хорутани. Якби назва "дреговичи" була б утворена від місцевости, то вглядала б як "дреговляни" чи "дрежани", що ніде не зафіксовано.

Найбільшими містами дреговичів були Турів^[2], Мозир^[2], Клецьк, Слуцьк та ін.. Землі дреговичів становили самостійне князівство з центром у м. Турові. У 10 ст. це князівство увійшло до складу Київської Русі. Київський князь Володимир Святославич під час поділу Русі на уділи більшу частину землі дреговичів включив до Турово-Пінського князівства, південно-західна частина відійшла до Полоцького князівства.Дреговичі разом з радимичами, кривичами, ятвягами утворили білоруський народ^[3]; а частина дреговичів увійшла до складу формування українського народу^[4].

За археологічними даними, дреговичі — землеробське населення, яке займалося також промислами й ремеслами (обробка заліза, гончарство тощо). Відомо багато пам'яток дреговичів 9-10 ст. (залишки поселень, курганні могильники з трупоспаленнями). В курганах дреговичів 11-12 ст. виявлено поховання з трупопокладаннями іноді в труні або в зрубі з двосхилим дахом.

Востаннє дреговичі згадуються літописом під таким племінним ім'ям у 1149 році.

• Полісся
• Антський союз

• А. Г. Плахонін. Дреговичі [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 463. — ISBN 966-00-0405-2.
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993. [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
• «Энцыклапедыя гісторыі Беларусі»