Дикий Євген Олександрович

український науковець, військовик, публіцист

Євге́н Олекса́ндрович Ди́кий (нар. 28 серпня 1973, Київ) — український науковець, публіцист, військовослужбовець та громадський діяч. Учасник війни на сході України, у 2014 році виконував обов'язки заступника командира взводу у 24-му батальйоні територіальної оборони «Айдар», демобілізований влітку 2014 року. З лютого 2018 року очолює Національний антарктичний науковий центр.

Євген Олександрович Дикий
Народився28 серпня 1973(1973-08-28) (50 років)
Київ
Країна Україна
Діяльністьвійськовослужбовець, еколог, публіцист
Alma materБіологічний факультет Київського університету (1997)
Національний університет «Києво-Могилянська академія» (2001)
Галузьгідробіологія, екологія
ЗакладНаціональний антарктичний науковий центр, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Вчене званняКандидат біологічних наук
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (Міністерство оборони України)
Медаль Пам'яті 13 січня
Медаль Пам'яті 13 січня
 Солдат

Життєпис

Народився 28 серпня 1973 року в Києві[1][2]. Закінчив середню школу № 25 м. Києва.

У 1995 році волонтерив у Російсько-чеченській війні на стороні Чечні[3].

Закінчив біологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка 1997 року й аспірантуру в Києво-Могилянській академії 2001 року за спеціальністю «Екологія»[1].

У 2001—2008 роках працював старшим викладачем кафедри екології, заступником декана природничого факультету Києво-Могилянської академії[4]. У 2007 році захистив дисертацію кандидата біологічних наук на тему «Сукцесії донної рослинності шельфу південно-східного Криму» за спеціальністю «Гідробіологія»[5].

У 2008—2010 роках — заступник голови Української молодіжної екологічної ліги[1].

У 2010—2011 роках працював старшим науковим співробітником Національної академії наук України[2].

У 2012—2014 роках старший науковий співробітник Центру міждисциплінарних досліджень Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Стажувався в Скандинавії та Німеччині в межах співпраці з їхніми університетами. Розробляв проєкт «Зелений університет»[1].

Війна на сході України

У травні 2014 року пішов добровольцем на війну на Донбасі. Виконував обов'язки командира роти батальйону «Айдар». Влітку 2014 року брав участь у боях під Луганськом, Новосвітлівкою, Хрящуватим.

Демобілізація

Демобілізований через бойову травму[3].

Під час перебування на реабілітації навесні 2015 читав лекції з методів протидії гібридній війні РФ у Литовській військовій академії ім. Генерала Жемайтіса, на основі яких написав підручник «Гібридна війна РФ в Україні: досвід для Балтії». Книгу перекладено російською, литовською та англійською мовами, з 2015 використовується як підручник при підготовці офіцерів країн Балтії[3].

З квітня 2015 року працював заступником директора Українського наукового центру екології моря[3][6].

З березня 2016 по травень 2018 року виконував обов'язки директора Українського науково-дослідного протичумного інституту ім. І. І. Мечникова[7].

Антарктичний центр

У лютому 2018 року Євген Дикий призначений виконувачем обов'язків директора Національного антарктичного наукового центру, який оперує українською науковою станцією «Академік Вернадський» в Антарктиді[1][8][9].

8 серпня 2019 року Євгена Дикого обрали директором Національного антарктичного наукового центру. Вперше директора центру не призначали, а обирали голосуванням науковців, яке запровадили 2016 року з ухваленням Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». З 26 науковців Центру проголосувало 24, вони голосували в Києві й на станції в Антарктиді. За підсумками таємного голосування за Євгена Дикого віддали 23 голоси за, один голос — проти[10][11].

Громадська та політична діяльність

З 1989 року член Української Гельсінської спілки, з 1990 року — активіст Української студентської спілки.

У січні 1991 року очолив Український добровольчий студентський загін у Литві, коли у Вільнюсі радянське керівництво силою спробувало повернути республіку до складу СРСР[12].

1995 року брав участь у російсько-чеченській війні як волонтер та керівник гуманітарної місії[3].

Був першим головою Студентського парламенту КНУ[1][13].

З 1994 до 2001 року працював виконавчим директором ГО «Український комітет „Гельсінки-90“»[1][14][15][16].

У 2006 році був членом Громадянської партії «Пора», балотувався на парламентських виборах 2006 року за списком Громадянського блоку «Пора—ПРП» під номером 60, але не був обраний[17]. Був помічником народного депутата Верховної Ради 8-го скликання Андрія Левуса[18].

Експерт Міжнародного інституту демократій. Сфери експертизи: екологія, сталий розвиток, менеджмент науки та вищої освіти, міжетнічні конфлікти та локальні війни в колишньому СРСР, права людини[19].

Член Правління всеукраїнської Координаційної ради ветеранів АТО та Товариства ветеранів АТО[1].

На початку 2024 року викликав медійну увагу й суспільний осуд своїм інтерв'ю виданню «Новинарня», де з посмішкою погрожував знищувати цивільних громадян, які не вступили до лав ЗСУ, називаючи їх «пацюками» та «ухилянтами»[20]:

Коли вони починають збиратися, то це вже як перелякані пацюки… Якщо це станеться, їх доведеться зачистити.У нас достатньо для цього і рук, і заліза, і рішучості. І ми їх зачистимо так, що просто місця не залишиться!

Пізніше в інтерв'ю він запевнив ведучу, що розуміє незаконність такої "зачистки".

Праці

Нагороди, відзнаки та визнання

  • Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (05.02.2021) — за визначний особистий внесок у здійснення наукової діяльності в Антарктиці та з нагоди 25-річчя української антарктичної станції «Академік Вернадський».[22]
  • Орден «За мужність» ІІІ ступеня (21.11.2018) — за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.[23]
  • Медаль «Захиснику Вітчизни»[3]
  • Пам'ятний знак «За воїнську доблесть»[3]
  • Медаль «Доброволець АТО»[24]
  • Медаль Пам'яті 13 січня (09.01.2020) — громадянам Литви та України з нагоди медалі пам'яті 13 січня та з нагоди Дня захисників свободи 1991 року. У січні—вересні вони активно захищали свободу та незалежність Литви, захищали спокій суспільства та здоров'я людей.[25][26]
  • Медаль «Už pasižymėjimą» (Медаль заслуги Литовського війська)[27]
  • Медаль "«Nepriklausomybės gynėju» (Медаль Союзу захисників незалежності Литви)[28]
  • У рейтингу «100 найвпливовіших українців» 2019 року від журналу «Фокус» посів 95 місце.[29]

Примітки

Посилання

Інтерв'ю

Попередник:
Литвинов Валерій Аркадійович
Голова Національного антарктичного наукового центру
З 2018
Наступник:
-
🔥 Top keywords: Головна сторінкаЧемпіонат Європи з футболу 2024Спеціальна:ПошукВікіпедія:Культурна спадщина та видатні постаті (2024)Збірна України з футболуБріджертониЧемпіонат Європи з футболу 2020YouTubeУкраїнаЧемпіонат Європи з футболуЗбірна Румунії з футболуРебров Сергій СтаніславовичГлобальний саміт мируРадіо «Свобода»ДефолтРумуніяЛунін Андрій ОлексійовичНаціональна суспільна телерадіокомпанія УкраїниДень батькаДовбик Артем ОлександровичШевченко Андрій МиколайовичЯрмоленко Андрій МиколайовичЧемпіонат Європи з футболу 2024 (кваліфікаційний раунд)Мудрик Михайло Петрович138-ма зенітна ракетна бригада (Україна)FacebookЄрмак Андрій БорисовичСексВійськові звання України22-га окрема механізована бригада (Україна)Зінченко Олександр ВолодимировичТериторіальний центр комплектування та соціальної підтримкиДумками навиворіт 2Чемпіонат Європи з футболу 2016Список операторів систем розподілу України2024 у телебаченніMegogoСписок українських жіночих іменКиїв