Джонні Буцик

Джон Пол (Іван Павло) Буцик народився 12 травня 1935 року в канадському Едмонтоні в родині емігрантів із невеличкого села Буців, що в Мостиському районі на Львівщині, — Параски і Семена (по–канадському, відповідно, Перл і Сема) Буциків^[1]. Родина була бідною, мати працювала на двох роботах, а батько був безробітним більше чотирьох років. Семен Буцик помер, коли Іванові було 10 років.

Свої перші в житті ковзани Буцик надягнув, коли йому виповнилося аж 12 років. «Я народився у бідній родині й довгий час не переймався цим, навіть не знав, що воно таке — ковзани та ключка! Ми грали віниками!» — розповідає Джонні.

Буцик–молодший, який обрав за основну роботу хокей, уперто йшов до мети. Із 1951–го Джонні почав виступати за юнацьку команду «Едмонтон Ойл- Кінгз» у Західноканадській лізі, а в 1953–му підписав контракт із «Детройт Ред-Вінгс».

Пробитися в основу клубу НХЛ було важко, тож Буцика відправили для проходження «курсу молодого бійця» у Західну лігу (WHL) — клуб «Едмонтон флаєрз». І в сезоні 1954—55 у 70 матчах Джонні набрав 88 очок (30 голів, 58 результативних передач).

Буцик умів не тільки забивати та пасувати, а й боротися за шайбу, як ніхто інший. Як не як, 90 (стільки він тоді важив) кілограмів живої, нахрапистої і рухливої ваги! Згодом він став важити під сотню кіло при зрості 183 см.

За жорстку манеру гри велетня Буцика навіть прозвали Звіром. Через багато років один із найвидатніших хокейних захисників, партнер по команді Боббі Орр назве Джонні найжорсткішим нападником, якого він бачив в НХЛ. При цьо­му Джонні рідко порушував правила. Розтерти суперника об борт, кинути його об лід — будь ласка, але Буцик, класик силових прийомів, робив це настільки правильно, що в арбітрів просто не піднімалася рука для покарання. Хокей, який він демонстрував, був чесним. Недарма його двічі за кар’єру нагороджували призом Леді Бінг — за толерантність і майстерність гри. Скажімо, у 1971 році Джонні отримав відзнаку Асоціації хокейних журналістів, заробивши у 78 матчах лише 8 хвилин штрафу. Хоча деякі гравці кілька років витрачали, аби залікувати отриману від Буцика травму. До речі, Буцик ніколи не одягав на голову шолом, бо був відданий старим хокейним традиціям.

Буцику належить багато клубних рекордів «Бостона». Він закинув 556 шайб, зробив 813 результативних передач. Кращого бомбардира «Брюїнз» не зростили. У 39–річному віці в одній грі Буцик закинув чотири шайби.

У 1977–му Вождя нагородили Лестер Патрік Трофі — за вагомий внесок у розвиток хокею у США. Із 1981 року він — член Зали хокейної слави в Торонто.

Номер «9», у якому Буцик упродовж 21 року грав за «Брюїнз», навіки закріплено за видатним українцем. Його «дев’ятка» висить під дахом льодового палацу «Бостон Гарден».

Джон Пол Буцик був гравцем «Детройт ред вїнгз» у 1955—1957 рр., «Бостон брюїнз» — 1957—1978 рр.

Виграв два Кубки Стенлі (1970, 1972), отримав два Леді Бінг Трофі (1971, 1974).

Лівий форвард Буцик провів в НХЛ 1540 матчі, закинув 556 шайб (з них 41 — у «плей–оф»), віддав 813 передач. У сумі — 1369 очок.

У 60–х роках Буцик у кількох сезонах провів 418 матчів поспіль. У 12 сезонах набирав понад 60 очок. Був учасником семи матчів «усіх зірок НХЛ»^[1].

2020 року знявся у документальній стрічці «Юкі».

• Johnny Bucyk - Biography at Hall of fame [Архівовано 31 липня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
• Johnny Bucyk's career stats at The Internet Hockey Database [Архівовано 6 березня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)