Джміль підземний

Довжина тіла самиць сягає 19-22 мм, робочих особин — 11-18 мм, самців — 14-16 мм. За зовнішнім виглядом самці цього виду дуже схожі на Bombus distinguendus, внаслідок чого їх інколи плутають. Загалом цьому виду притаманне коротке опушення тіла.

Ареал виду охоплює терени Європи від Великої Британії та Іспанії на заході до Уральських гір на сході. Також розповсюджений у деяких регіонах Азії: на Кавказі, у Закавказзі, горах Південного Сибіру, Східного Казахстану та Монголії. Інтродукований у Новій Зеландії.

Джмелі підземні заселяють луки, дюни та солонцюваті болота. Найчастіше їх можна побачити у заростях конюшини, вики, люпину, також вони охоче відвідують у садах квіти лаванди, волошок тощо. Самиці виходять зі сплячки наприкінці травня — початку червня. Приблизно через 2 тижні вони починають будувати гніздо з воскових стільників, які заповнюють пилком та нектаром. Гнізда розташовуються під землею, в Новій Зеландії були описані гнізда в кролячих норах. В кожен отвір стільника самиця відкладає по 1 яйцю. Через 3 місяці, приблизно у середині серпня з яєць виходять нові самиці і самці. Вони спаровуються, після чого самці гинуть, а самиці впадають у сплячку тривалістю 6-9 місяців.^[1]

Серед природних ворогів цього виду слід зазначити гризунів, які нищать гнізда.

Як й інші види джмелів, ця комаха є цінним запилювачем сільськогосподарських культур. Хоча запилення можливе і без джмелів, для деяких плодових культур важлива кількість насінин, що зав'язалися, оскільки це впливає на остаточний розмір плода. Відсоток запліднення при застосуванні джмелів значно вищий, ніж при самозапиленні, отже підвищується і врожайність. Найчастіше джмелів підземних застосовують на полях з бобовими, зокрема конюшиною, також вони можуть запилювати полуницю, малину, ківі.

Ця комаха належить до одного з 4-х видів джмелів, завезених в 1875–1906 роках з Великої Британії в Нову Зеландію для запилення конюшини червоної (оскільки аборигенних запилювачів цієї рослини в Новій Зеландії не було). Враховуючи велику відстань між пунктами відправлення і доставки, перші чотири спроби виявилися марними — усі комахи загинули в дорозі. Потім самиць почали доставляти в холодильнику в замороженому стані, в такий спосіб вони зберігали життєздатність.^[1]

Натомість, британська популяція зазнала найбільшого скорочення. Востаннє комахи цього виду були зафіксовані на теренах цієї країни в 1988 році.^[2] В 2000 році вид було визнано вимерлим у Великій Британії.^[1] Протягом 40 останніх років скорочується і новозеландська популяція, хоча вона ще доволі велика. Осередками відтворення виду залишаються Естонія і Швеція, де джміль підземний поки що доволі численний.

Зараз розроблена програма його реінтродукції у Великій Британії, яка передбачає створення посівів бобових, збереження живоплотів, сіножатей, буферних смуг з дикою рослинністю, які можуть стати прихистком для джмелиних гнізд та джерелом додаткового живлення. Для захисту цих комах важливо збереження диких рослинних угруповань, особливо видів, які квітнуть наприкінці літа, оскільки саме в цей період живляться самиці нового покоління, які будуть зимувати.^[1]

• Список видів роду Джміль

• http://www.bumblebee.org/uncommonSp.htm [Архівовано 1 травня 2010 у Wayback Machine.]