Декларація прав жінки і громадянки

Декларація прав людини і громадянина була прийнята у 1789 році Національними установчими зборами у розпал французької революції. Підготовлена і запропонована маркізом де Лафаєтом. В декларації стверджується, що всі люди «народжуються і залишаються вільними і рівними в правах», і що ці права мають універсальний характер. Декларація прав людини і громадянина стала ключовим документом прав людини, і класичним формулюванням прав людини проти держави^[1]. Декларація показала невідповідність законів, згідно з якими громадяни розглядаються по-різному залежно від статі, раси, класу або релігії^[2]. У 1791 році до французької конституції додані нові статті, які розширили громадянські і політичні права для протестантів і євреїв, яких раніше у Франції^[1] переслідували.

У 1790 році Ніколя де Кондорсе та Етта Пальм д'Ельдерс (англ. Etta Palm d'Aelders) без успіху закликали Національні збори розширити громадянські і політичні права для жінок^[2]. Кондорсе заявив, що «той, хто голосує проти права іншого, незалежно від того, чи це релігія, колір шкіри, стать тощо, насилає на себе прокляття»^[1]. Французька революція не визнала права жінок, і це спонукало де Гуж опублікувати Декларацію прав жінки і громадянки у вересні 1791 року^[3].

Декларація прав жінки і громадянки була побудована за зразком Декларації прав людини і громадянина. Олімпія де Гуж присвятила текст Марії Антуанетті, яку описувала як «найбільш ненависну» з жінок. В Декларації говориться, що:

«Ця революція набере чинності тільки тоді, коли всі жінки стануть повністю обізнані про їх жалюгідний стан, а також права, які вони втратили в суспільстві».

Декларацію прав жінки і громадянки супроводжує сімнадцять статей Декларації прав людини і громадянина пункт за пунктом, і вона Каміль Неш (фр. Camille Naish) описала її як «майже пародію… оригіналу документа». Так, перша стаття Декларації прав людини і громадянина проголошує, що:

«Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах. Соціальні відмінності можуть ґрунтуватися лише на загальній корисності».

Перша стаття Декларації прав жінки і громадянки відповідно:

«Жінка народжується вільною і залишається рівною з чоловіком в правах. Соціальні відмінності можуть ґрунтуватися лише на загальній корисності».

Де Гуж розширює шосту статтю Декларації прав людини і громадянина, що проголосила право громадян брати участь у формуванні законів, щоб:

«Усі громадяни, включаючи жінок, в рівній мірі мають бути допущені до усіх державних установ, офісів і занять залежно від їх потенціалу, а також без будь-яких інших відмінностей, ніж їх чесноти і здібності».

Де Гуж звертає увагу на той факт, що відповідно до французьких законів, жінки повністю несуть покарання, але позбавлені рівних прав, заявляючи: «Якщо жінки мають право скласти голову на пласі, то вони також повинні мати право говорити з трибуни»^[4].

• Les droits de la femme, 1791 Texte en ligne BNF [Архівовано 13 жовтня 2015 у Wayback Machine.] (фр.)
• Déclaration des droits de la femme et de la citoyenne, éd. Emanuèle Gaulier, Paris, Mille et une nuits, 2003 ISBN 978-2-84205-746-6 (фр.)

• Nicole Pellegrin, Olympe de Gouges : une femme du XXIe siècle. In : Le monde diplomatique, novembre 2008, page 2. Lire en ligne [Архівовано 13 березня 2010 у Wayback Machine.] (фр.)
• Audiolivre : Olympe de Gouges, Déclaration des droits de la femme et de la citoyenne (фр.)

• Жіночий марш на Версаль
• Жіноча петиція до Національної Асамблеї
• Права жінок та їх захист
• Суфражизм та Жіноче виборче право
• Історія фемінізму
• Список феміністичної літератури