Дашкевич Ярослав Романович

Народився 13 грудня 1926 р. у Львові.

Батько Дашкевич Роман Іванович (1892–1975) — адвокат, суспільно-політичний діяч, керівник спортивного товариства «Луг», підполковник Українських Січових стрільців, пізніше: генерал-хорунжий армії УНР). Автор праць з історії українського війська, січово-сокільського руху, спогадів.

Мати Олена-Марія Степанів (1892–1963) — вчена, педагогиня, суспільно-громадська діячка, в минулому хорунжа Українських січових стрільців (1914—1917) та чотар Української галицької армії (1918—1919); пізніше старша наукова співробітниця установ Академії наук УРСР у Львові та Києві, доцент Львівського державного університету ім. І. Франка. У грудні 1949 заарештована, ув'язнена в Мордовських таборах, звідки повернулась 1956. Авторка понад 75 праць з географії та економічної географії, спогадів.

Дружина Людмила Шереметьєва-Дашкевич — журналістка, відома дисидентка, соратниця В'ячеслава Чорновола.

• 1944 р. Закінчив Українську академічну гімназію у Львові та склав іспити на атестат зрілості (екстерном) у 4-й СШ Львова.
• 1944 р. Навчався у Львівському медичному інституті (Medizinische Fachkurse).
• 1944—1949 рр. Навчався у Львівському державному університеті ім. І. Франка (філологічний факультет, спеціальність українська мова і література), спершу заочне, потім стаціонарне відділення.
• 1.08.1944–10.12.1949 рр. Старший бібліотекар рукописного відділу; старший бібліотекар та бібліограф Кабінету І. Франка, в. о. завідувача бібліографічного відділу Львівської бібліотеки Академії наук УРСР.
• 1946 р. Вихід у світ першої друкованої праці.
• 1949 р. Навчався у Нафтовому інституті ім. І. Губкіна в Москві (економічний факультет), заочне відділення.
• 1949 р., 10 грудня. Заарештований органами МДБ.
• 2.09.1950 р. Згідно з заочним рішенням Особливої наради при МДБ у Москві відправлений — за статтею 54, пункт 10, частина І та статтями 20/54, пункт 1а; 54, пункт 11 — на десять років до виправно-трудових таборів.
• 1949—1956 рр. Відбував ув'язнення у в'язниці МДБ у Львові, у в'язниці МВС у Золочеві, в пересильних в'язницях у Львові, Києві, Харкові, Петропавловську, пересильному таборі в Карабасі; у виправно-трудових таборах — у спеціальному Піщаному таборі (Пєсчанлаг) в Спаську. у Караганді, знов у Спаську, у Карагандинському таборі (Карлаг) у Спаську.
• 1956 р., 2 червня. Звільнений з ув'язнення Комісією Верховної Ради СРСР зі зняттям судимості та втрати прав.
• 1956—1957 рр. Повернення до Львова. Безробітний.
• 16.08.1957–22.04.1966 рр. Бібліограф відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР. Звільнений з роботи у зв'язку із скороченням посади.
• 1963 р., 15 березня. Захист кандидатської дисертації «Вірменські колонії на Україні в джерелах та літературі XV—XIX ст.» (за монографією) в Інституті історії Академії наук Вірменської РСР у Єревані.
• 15.06.1963 р. Присвоєно звання кандидата історичних наук.
• 1966—1967 рр. Безробітний.
• 23.11.1967–22.09.1972 рр. Науковий співробітник; старший науковий співробітник; в. о. завідувача відділу етнографії Музею етнографії та художніх промислів Академії наук УРСР. Звільнений з праці в зв'язку з відсутністю наукових кваліфікацій. КЗпП УРСР, ст. 40.
• 23.09.1972–03.01.1973 рр. Безробітний.
• 04.01.1973–01.06.1973 р. Молодший науковий співробітник; начальник відділу допоміжних історичних дисциплін Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові.
• 02.06.1973–15.10.1974 рр. Безробітний.
• 16.10.1974–01.04.1980 рр. Молодший науковий співробітник; старший охоронець фондів; старший науковий співробітник; старший палеограф Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. Звільнений з праці в зв'язку з порушенням трудової дисципліни.
• 02.04.1980–31.10.1990 рр. Безробітний.
• 01.11.1990–30.08.1992 р. Провідний науковий співробітник Інституту суспільних наук Академії наук України (тепер — Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України); керівник Львівського відділення Археографічної комісії Академії наук УРСР
• 01.09.1992 р. Керівник Львівського відділення Інституту української археографії Академії наук України (з 1 лютого 1995 р. — Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України).
• 27.08.1992 р. Заступник директора Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.
• 03.08.1992 р. Провідний науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України.
• 01.09.1993 р. Старший науковий співробітник Інституту східноєвропейських досліджень НАН України (тепер — Інститут Європейських досліджень).
• 30.05.1994 р. Присвоєно науковий ступінь доктора історичних наук на підставі докторської дисертації «Стан і напрями джерелознавчих та історичних досліджень історії України (друга половина XIX—XX ст.)», яку захистив у формі доповіді.
• 28.05.1995 р. Реабілітований на підставі ст. І Закону Української РСР від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
• 06.09.1995–30.06.2000 р. Викладач кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка.
• 9.10.1996 р. Присвоєно вчене звання професора кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін Львівського державного університету ім. І. Франка.
• 1996—1997 рр. Керівник експертної комісії з історичних наук ВАК України.
• 08.06.1998 р. Завідувач кафедри сходознавства філологічного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка.
• 05.04.2003 р. Присвоєно вчене звання професора кафедри українознавства Українського Державного Університету м. Москви (Росія).
• 25.02.2010 р. — помер^[1].

Похований на 82 полі Личаківського цвинтаря , неподалік від своєї матері Олени Степанів.

Основні теми наукових зацікавлень історія вірменської колонії в Україні, археографія, історіографія та джерелознавство історії України, спеціальні історичні дисципліни (геральдика, сфрагістика, символіка, генеалогія та ін.).

Володів українською, англійською, вірменською, німецькою, польською, французькою мовами.

• 1974 р. член Міжнародної асоціації істориків паперу (ФРН, Швейцарія);
• 1986 р. дійсний член Географічного товариства СРСР (Московське відділення);
• 1986 р. член Російського палестинського товариства (Ленінградське відділення);
• 1989 р. член Радянської соціологічної асоціації в Москві;
• 1990 р. дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (з 1990 р. керівник Сходознавчої комісії, з 1991 р. член президії, голова історико-філософської секції);
• 1991 р.  член Українського геральдичного товариства;
• 1991 р.  член Українського історичного товариства (США);
• 1994 р. дійсний член Української вільної академії наук (США);
• 1997 р. голова Історичного товариства Нестора-літописця.
• 1990 р.  член Всесоюзного добровільного історико-просвітнього товариства «Меморіал» (СРСР).
• 1999 р. голова опікунської ради «Інституту громадського лідерства» (Львів).
• 2005 р. один із засновників Наукового центру іудаїки та єврейського мистецтва імені Фаїни Петрякової.

• 1994 р. Нагороджений медаллю М. Грушевського Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
• 1995 р. Лауреат Міжнародної премії ім. Антоновичів (США) — за археографічні праці.
• 1997 р. Вручено державну нагороду — орден «За заслуги» III ступеня.
• 1997 р. Надано почесне громадянство м. Львова — за «неоціненні заслуги перед містом, нашим краєм і всім українським народом».
• 1998 р. Вручено медаль «80 років НАН України».
• 1998 р. Нагороджений орденом Св. Саака і Св. Месропа (Вірменія) — за постійне сприяння у налагодженні дружніх стосунків між українським, вірменським, турецьким, кримськотатарським, єврейським та іншими народами.
• 2000 р. Надано почесне звання «Галицький лицар».
• 2001 р. Присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
• 2006 р. Вручено премію НАН України імені А. Ю. Кримського.
• 13.12.2006 р. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.^[2]

• Фрагмент інтерв'ю Ярослава Дашкевича з Василем Глинчаком (2009) на сайті Львівського відділення Інституту археографії. [Архівовано 13 грудня 2021 у Wayback Machine.]

• Дашкевич Ярослав Романович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Правдива історія України буде написана // Виступ — 20 травня 1994 року в Києві, під час вручення премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Український тиждень [Архівовано 13 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Музиченко Я. Воїн у мирі // Україна молода [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]