Густав Адольф Шеель

Густав Адольф Шеель народився 22 листопада 1907 року в родині євангелістського пастора Вільгельма Шееля. З 1922 по 1928 відвідував гімназію Карла Фрідріха в Мангаймі. Будучи учнем, брав участь в правих колах німецького Молодіжного руху. З 1928 по 1930 рік вивчав право, економіку, богослов'я і медицину в університетах Тюбінгена і Гайдельберга.

У 1929 році вступив у Націонал-соціалістичний союз студентів Німеччини. У 1930 році організував так званий «Гумбелевський бунт», вимагаючи звільнення викладача-пацифіста Еміля Гумбеля, згодом вигнаного з університету. 1 жовтня 1930 року вступив у СА, 1 грудня — у НСДАП (партійний квиток № 391 271). З 1930 року був заступником голови Гайдельберзького студентства, а в 1931 році націонал-соціалістичною більшістю був обраний головою.

З 1932 року — керівник Південно-Західного округу Німецького студентського союзу. З січня по квітень 1933 був головою студентського комітету, брав активну участь в «чистці» Гайдельберзького студентства від євреїв, марксистів і пацифістів, в травні того ж року став організатором і оратором кампанії зі спалення книг. 17 квітня 1934 року був висунутий в керівництво Націонал-соціалістичного союзу студентів Німеччини, і після складання державного іспиту отримав ступінь доктора медицини.

13 вересня 1934 року залишив СА і через два дні перейшов у СС (квиток № 107 189). У тому ж році вступив у СД і почав швидко просуватися по кар'єрних сходах. З вересня 1935 року призначений керівником оберабшніта СД «Юго-Запад», одночасно з 1 жовтня 1936 року був інспектором поліції безпеки і СД в Штутгарті. Зі студентського середовища залучив до роботи в СД багатьох майбутніх керівників айнзатгрупп, таких як Вальтер Шталекер, Мартін Зандбергер, Ервін Вайнманн, Еріх Ерлінгер, Ойген Штаймле.

За «заслуги» перед студентством 22 листопада 1935 був обраний почесним сенатором Гейдельберзького університету. У червні 1936 року одружився з Елізабет Лотц (у них народилося четверо дітей). 5 листопада 1936 року указом Рудольфа Гесса був призначений імперським керівником студентів, що об'єднував Націонал-соціалістичний союз студентів Німеччини та Німецький студентський союз. У 1938 році обраний депутатом Рейхстагу від НСДАП в окрузі Кельн-Ахен. У жовтні 1940 року організував депортацію євреїв Карлсруе в концентраційний табір Гурс в зоні Режиму Віші, в рамках так званої «акції Вагнера-Бюркеля».

З 30 квітня по 24 листопада 1941 року був вищим керівником СС і поліції «Альпенланд» (зі штаб-квартирою в Зальцбурзі) і одночасно з 15 травня по 18 листопада — керівником оберабшніта СС «Альпенланд». 18 листопада 1941 призначений гауляйтером і 27 листопада рейхсштатгальтером Зальцбурга. Тоді ж вийшов з СД, але зберіг за собою посаду Імперського керівника студентів. З 11 грудня 1942 року — імперський комісар оборони 18-го військового округу (зі штаб-квартирою в Зальцбурзі). У 1944 році офіційно вийшов з церкви. 29 червня 1944 року призначений Імперським керівником викладачів вищих навчальних закладів (очолював Націонал-соціалістичний союз німецьких доцентів до 8 травня 1945 року). За політичним заповітом Гітлера 29 квітня 1945 року призначався імперським міністром культури, але призначення не відбулося. Після заняття американськими військами Зальцбурга 4 травня 1945 року Шеель втік.

14 травня заарештований американцями в Санкт-Файт. До 24 грудня 1947 року перебував у в'язницях і таборах для інтернованих, потім був відпущений. Після повторного інтернування, він був переведений в Гайдельберг для денацифікації. У 1948 році судом за денацифікації був визнаний «головним обвинуваченим» і засуджений до 5 років трудових таборів. Після апеляції 24 грудня 1948 був перекваліфікований в розряд «співучасників» і відпущений. На його захист виступав архієпископ Зальцбурга Андреас Рорахер, оскільки Шеель здав місто без бою і це дозволило уникнути його повного руйнування. Потім переїхав до Гамбурга, де працював в порту і в 1949 році лікарем в госпіталі. З лютого 1954 по 8 квітня 1977 року займався приватною лікарською практикою. Помер 25 березня 1979 року.

• Манн (1 жовтня 1930)
• Штурмфюрер санітарних частини (1932)
• Обертруппфюрер (1933)
• Штурмфюрер (1934)

• Унтерштурмфюрер (15 вересня 1934)
• Оберштурмфюрер (20 квітня 1935)
• Гауптштурмфюрер (30 січня 1936)
• Штурмбаннфюрер (20 квітня 1936)
• Оберштурмбаннфюрер (9 листопада 1936)
• Штандартенфюрер (30 січня 1937)
• Оберфюрер (20 квітня 1938)
• Бригадефюрер (20 квітня 1941)
• Группенфюрер з правом носіння форми генерал-лейтенанта поліції (21 червня 1942)
• Обергруппенфюрер (1 серпня 1944)
• Генерал поліції (1 вересня 1944)

• Райхсамтсляйтер (6 листопада 1936)
• Райхсгауптамтсляйтер (24 квітня 1937)
• Обердінстляйтер (20 квітня 1940)
• Гауляйтер (18 листопада 1941)

• Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» із застібкою «Празький град»
• Орден Корони Італії, великий офіцерський хрест
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами

• Золотий почесний знак Гітлер'югенду з дубовим листям
• Золотий партійний знак НСДАП
• Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі та сріблі (15 років)

• Почесний кут старих бійців
• Кільце «Мертва голова»
• Почесна шпага рейхсфюрера СС
• Медаль «За вислугу років у СС» 4-го і 3-го ступеня (8 років)

• Залесский К. А. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2005. — 672 с. — 5000 экз. — ISBN 5-699-09780-5.
• Karl Höffkes: HpG: Die Gauleiter des Dritten Reiches, Grabert-Verlag

• Біографія на сайті «Хронос». [Архівовано 30 грудня 2019 у Wayback Machine.]