Грапа

Якщо французи виноградне вино використовували для виробництва бренді, то прагматичні італійці відправляли у перегінний куб не просто продукт виноградного бродіння, а виноградні вичавки, які вже перебродили. Попри те, що отриманий напій був маслянистий, з сивушним запахом та присмаком виноградної шкірки, він неабияк п'янив, обпікаючи при цьому стравохід та шлунок. Одночасно граппа швидко розтікалася приємним теплом по усьому тілу та зігрівала у холодну погоду.

Початково цей напій виготовляли у Бассано-дель-Граппа звідки і назва. Тривалий час грапу називали «горілкою бідних». Споживання цього продукту швидко поширювалося серед місцевих селян. Поступово процес дистиляції напою суттєво удосконалювався: виноградна горілка очищалася від шкідливих домішок та сивушних масел, що надавало їй приємного смаку та ще більшої популярності серед різних верств італійського суспільства.

Стрімке визнання грапи почалось в 60-х — 70-х роках XX століття. У той час гастрономічна іпостась Італії була не тільки розпізнана, але дуже швидко стала модною і бажаною, як у Європі, так і в Америці.

Захист Італією національного напою суттєво унеможливив намагання конкурентів виробляти грапу на власній «території», адже на цей напій замахнулися не лише європейські винороби, а й американці та навіть африканці. 29 травня 1989 року Європейський Союз своїм Указом гарантував Італії ексклюзивні права на найменування «грапа» та заборонив продаж на ринках Євросоюзу грапи, яка вироблена за її межами.

Це незавершена стаття про алкогольні напої. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.