Гендерна нерівність

Гендерне (гендероване) насильство чи насильство, пов'язане зі статтю (gender-based violence), в українському законодавстві «насильство за ознакою статі» — це насильство, яке вчиняється над людиною (зазвичай жінкою) тільки через те, що вона належить до певної статі, або ж таке, від якого люди однієї статі (зазвичай жінки) страждають непропорційно більше, ніж люди іншої статі.

Гендероване насильство включає домашнє насильство, сексуальне насильство (зокрема, на робочому місці).

Основною демографічною групою, що потерпає від домашнього насильства, є жінки, тоді як кривдниками є переважно чоловіки.

Показники сексуальних домагань у різних країнах ЄС варіюють від 4 % до 15 %. Це залежить від ставлення до питання в країнах і від того, чи є домагання предметом публічного обговорення. У деяких країнах, безсумнівно, не вистачає досліджень цих питань через табу сексуальності, поширеність звинувачення жертви й мітів про зґвалтування. За даними УНЗ ООН, на базі опитувань у більш ніж у 50 країнах, сексуальні напади оприлюднюються лише в 11 % випадків [1] [Архівовано 13 червня 2018 у Wayback Machine.].

Згідно з дослідженням західноукраїнського правозахисного центру «Жіночі перспективи» (2005) серед львів'ян(ок) і населення области, понад 14 % опитуваних стикаються на роботі з небажаними формами статевої уваги з боку керівників. 96 % з них — жінки (лише 4 % опитаних, що підтвердили наявність домагань керівництв на роботі, були чоловіками)^[2][3].

У 2008 році «Ла Страда-Україна» разом із Київським міжнародним інститутом соціології провели опитування, за результатами якого:^[2]

96 % громадян України погоджуються з фактом існування сексуальних домагань. 43 % українців вважають проблему сексуальних домагань актуальною для України. 32 % українських жінок стикалися із ситуаціями, коли в чоловіків були переваги при прийомі на роботу, розмірі винагороди, кар'єрних перспективах тощо. 62 % жінок і 38 % чоловіків вважають, що «сексуальні домагання — це можливість "просунутися" по кар'єрних сходах.»

Гендерна дискримінація на робочому місці залишається значущою. Найбільш масштабно це спостерігається в структурі зайнятости:

• вертикальна дискримінація (гендерна сегрегація): жінки не отримують однакову з чоловіками роботу у високооплачуваних в престижних сферах (чоловіки домінують у владі, політиці, бізнесі, промисловості й мистецтві, жінки переважають у сфері обслуговування й соціальній),
• горизонтальна сегрегація: у межах однієї професії чоловіки займають більше управлінських і вищих позицій, тоді як жінки стикаються зі скляною стелею при побудові кар'єри.

Гендерна нерівність спостерігається також при розгляді рівня заробітної плати в межах однієї професійної групи, і це прямий наслідок відмінностей у сфері зайнятости. Жінки значно менше можуть контролювати свій робочий час через третю зміну та жіночу часову бідність. Подвійна зайнятість досі є основною рисою жіночої праці — жінка, що працює, значно зайнятіша за чоловіка у веденні господарства й вихованні дітей.

У 1998 році Європейська фундація покращення життєвих умов та умов праці провела дослідження в країнах Євросоюзу й Норвегії. Хто бажає працювати, де, чому — це були найголовніші питання дослідження. Ключові положення:

1. Дві третини працюючих жінок — одружені або живуть з партнером. Тобто рішення про працевлаштування та кількість робочих годин впливають не тільки на життя однієї людини, але й його чи її партнера.
2. Разом партнер(к)и витрачають на роботу близько 62 годин. Пари, які мають фінансові труднощі, витрачають значно менше годин (53 години) на працю, ніж пари, які вважають себе заможними.
3. Наявність дітей відносно незначно впливає на час, який людина витрачає на роботу, однак, в кожній четвертій родині з дітьми, чоловік працює повний робочий день, в той час як жінка працює неповний робочий день.
4. В 43 % сімей гроші заробляє тільки одна людина — в більшості випадків це чоловік.
5. 1/3 пар (31 %) віддали б перевагу моделі життя, коли чоловік працює повний робочий день, а жінка неповний, хоча за такою моделлю зараз живуть тільки 20 % пар.
6. Значна частина пар (16 %) проголошують, що хотіли, б щоб обидва партнери працювали неповний робочий день, хоча реально так живуть тільки 2 % пар.
7. На відміну від існуючої ситуації, чоловіки та жінки бажають, щоб було більше рівності щодо участі обох у праці, за яку сплачують; більшість чоловіків та жінок вважають, що не тільки чоловіки, але й жінки мають працювати.

Принцип гендерної рівності закріплений у Конституції України: Стаття 3 закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя^[4]. Окрім даної норми, гендерної рівності торкаються ст. 21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституції безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї і так далі^[5]. Але відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципу гендерної рівності^{[джерело?]}.

Окрім цього, Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року^[6], Конвенцію № 156 про працюючих з сімейними обов'язками, підсумкові документи Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.)^[7], Конвенцію про ліквідацію насильства щодо жінок^[8], Пакти про громадянські та політичні права^[9] і про соціальні, економічні та культурні права (1976)^[10].

Чинне законодавство де-юре гарантує чоловікам та жінкам України рівні права та можливості, але реально в політичній, культурній, соціальній, економічній сфері, в працевлаштуванні та повсякденному житті існує нерівність^[11]. Основними жіночими проблемами в Україні є: домашнє насильство^[12], проституція та торгівля жінками^[13], наркоманія^[14], акушерська агресія^[15], дискримінація трансгендерних жінок^[16], відсутність послідовної державної політики в цих сферах^[11]. Особливої гостроти набула проблема сексуальних домагань, які поширені серед чоловіків на керівничих посадах та жінками, які є їхніми робітницями^[17]. Водночас частка зайнятості жінок до аналогічного показника серед чоловіків в Україні поступово зменшується: від майже 82 % в 1999 році до 74,5 % в 2017 році^[18].

На шляху до встановлення гендерної рівності в українському суспільстві стоять наступні чинники:

• Стереотипи масової свідомості, які й досі розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною в суспільному, політичному та економічному житті^[19];
• Нерівний розподіл репродуктивної праці між жінками та чоловіками^[18];
• Кризова економічна ситуація, від якої жінки страждають більше, ніж чоловіки^[18]. Зокрема це стосується безробіття, яке нерідко штовхає жінок на заробітчанство, що призводить до продажу жінок та подальшої сексуальної експлуатації^[20];
• Слаборозвинуте громадянське суспільство, у тому числі пасивність жіночих організацій та окремих жінок у відстоюванні своїх законних прав та свобод^[21].

В ХІХ ст. жінки з усього світу розгорнули масштабний рух за права жінок — фемінізм, наслідки особливо відчутні на міжнародному рівні. Більшість держав світу вперше в історії підтримали захист прав жінок і визнали його своїм «високопріоритетним завданням». Жінкам надано виборчі, майнові, шлюбні права. Масові зґвалтування визнано тактичною зброєю у війні, їхнє переслідування включено до обов'язків спеціальних кримінальних трибуналів.

Однак, попри багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки з усього світу досі стикаються з повсякденною нерівністю. Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використання системи прав людини для боротьби зі зловживаннями. Чимало жінок не знають про фемінізм або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Активізм феміністок окреслив права жінок, завдання сучасності — зробити їх більш досяжними.

Існує 3 головні причини привернення уваги до загальнолюдських прав жінок:

1. Необхідність інформувати жінок про те, що вони мають права людини та повинні їх використовувати,
2. Необхідність оприлюднювати випадки порушення прав на підставі гендеру та боротися з ними,
3. Необхідність сформувати нову практику прав людини, яка повністю вирішуватиме питання загальнолюдських прав жінок.

• ООН-Жінки
• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок
• Стамбульська конвенція (про запобігання та боротьба з насильством проти жінок та домашнім насильством)
• Шведська модель протидії проституції

Глобальними стратегіями з покращення рівня життя жінок на державному та світовому рівнях є гендерні політики. Серед впроваджуваних підходів:

• Гендерний мейнстрімінг
• Гендерне квотування
• Феміністична мовна реформа
• Рівна оплата за рівну працю
• Гендерна нейтральність

• Сексизм
• Гендерна рівність
• Фемінізм
• Культура зґвалтування
• Дискримінація небінарних людей

• Гендер для медій. Підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей [Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine.]. — К: Критика, 2017. — 224 с.
• Желіба О. В. Освіта і ґендер: навч.-метод. посіб. / О. В. Желіба. – Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2019. – 256 с. [Архівовано 30 грудня 2020 у Wayback Machine.]
• Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW). Загальні рекомендації, ухвалені Комітетом ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок №1-37 (PDF). ООН. Процитовано 22 квітня 2022.

Це незавершена стаття про фемінізм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.