Чо́тки (множина від дав.-рус.чьтъка, від чьсти — «читати», «лічити», «рахувати»)[1] — шнур або стрічка, найчастіше замкнуті в кільце, на яких нав'язані вузлики або нанизані намистини (зерна), пластинки чи інші однорідні елементи. У багатьох релігіях, зокрема буддизмі, індуїзмі, ісламі та християнстві, використовуються для рахунку прочитаних молитов чи інших ритуальних дій, збереження уваги й концентрації, задавання ритму тощо.
У християнстві використання чоток відоме з II століття. На Сході, у Сирії, християни, побудували перші монастирі, почали молитися там, нанизуючи сушені зернята ягід на шнурочки. В період середньовіччяЛатинська церква перейняла чотки від Східної церкви[2].
Давньоруський «Номоканон» з XI ст. приписує у 87 правилі: «Вервиця хай має 103 вузли. На всякому вузлі хай мовить чернець приписану молитву». Коли хто вступає в чернечий стан, одержує вервицю зі словами: «Брате, прийми духовниймеч, слово Боже…». Отже, вервиця — це духовний меч ченця, яким він має поборювати всі спокуси. Носять їх і православнієпископи.
У XV—XVII ст. в Київській митрополії розрізняли чотки та вервицю, хоча тепер дехто змішує поняття. Чотки — це 150 (або 33) вузликів для відчитки псалтиря чи Ісусової молитви без розподілу, а вервиця — це вузлики розділені по десятках[джерело?]. Тарас Шевченко, змальовуючи в поемі «Чернець», образ Семена Палія, що пішов до Межигірського Спаса, згадує й за чотки:
…Перехрестився, чотки взяв… І за Україну молитись Старий чернець пошкандибав.
