Едіакарій

Едіакарій (венд, вендська система, вендський комплекс) — підрозділ верхнього протерозою, представлений комплексом пізньопротерозойських гірських порід, які лежать безпосередньо під породами кембрійської системи. Віковий інтервал — від 635 до приблизно 542,0±1,0 млн років тому, загалом тривавши 94—96 млн років^[3]. Період названий на честь пагорбів едіакара в Південній Австралії, назва пагорбів походить від слова «Ediacara» або «Idiyakra» з мови одного з аборигенних племен в районі хребта Фліндерс. Перш за все пагорби едіакара відомі залишками строматолітів та дикінсонії.

Багато вчених^[хто?] вважають що перший вибух біорізноманіття був саме в едіакарському періоду, тому є припущення початок цього періоду називати Едіакарським Вибухом, або ж Псевдо-Вибух. Псевдо, тому що біорізноманіття — яке по більшості складалось з млинцеподібних без кісткових організмів — не було настільки неподібне, як у Кембрії. У Кембрії з'являються черви, молюски, базальні головоногі та ортоцерасів і базальні ракоподібні.

Палеозоологічно та палеогеографічно едіакарій чітко відособлений від рифею і кембрію, але більш тяжіє до раннього фанерозою, ніж до протерозою. Породи едіакарію простежені на всіх континентах. На території України гірські породи едіакарію поширені в межах Волино-Подільської плити, де представлені льодовиковими відкладами (тилітами) потужністю до 50 м, на яких залягає потужна, до 550 м, товщина вулканогенних порід, перекритих осадовими, переважно морськими, відкладами. У відкладах едіакарського періоду виявлено рештки давніх організмів і водоростей.Офіційну назву було затверджено Міжнародною спілкою геологічної науки в березні 2004 й оголошено в травні того ж року.

Відомий перш за все по реформації Форчун-Гед — мис, розташований приблизно за 1,6 км (0,99 милі) від міста Форчун на півострові Бурін, на південному сході Ньюфаундленду, представляє межу між докембрійськими періодами та кембрійським періодом, 538,8 мільйона років тому

• Палеогеографічна реконструкція