Валюти, засновані на часовому факторі
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (листопад 2016) |
В економіці, валюта заснована на часовому факторі — це альтернативна валюта, вартість якої складає людино-годину або іншу одиницю часу. У системах, заснованих на такій валюті, волонтер за кожну свою роботу отримує запис в одну годину. Також можуть використовуватись інші одиниці часу, засновані на часових проміжках, менших за годину (наприклад: десять хвилин — 6 од/год або 15 хвилин — 4 одиниці/год). Також може бути використана середня погодинна заробітня платня для формування вартості послуг. Особливо це характерно для бірж часу.
Ранні системи, засновані на часових валютах
ред. код![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c6/Truck_system_of_payment_by_order_of_Robert_Owen_and_Benj_Woolfield%2C_July_22nd_1833_%281294620%29.jpg/300px-Truck_system_of_payment_by_order_of_Robert_Owen_and_Benj_Woolfield%2C_July_22nd_1833_%281294620%29.jpg)
Вперше зазначені системи з'явились на початку XIX ст. у національній біржі справедливої праці, що була створена Робертом Оуеном в Бірмінгемі (Англія). Він видав «робочої Записки», схожі на банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 40, 80 годин.[1]
У 1848 році соціаліст П'єр-Жозеф Прудон постулює систему «часових читів». У 1875 році Карл Маркс писав про «трудові сертифікати» (Arbeitszertifikaten) в своїй Критиці Готської програми «сертифікат від суспільства, що [робітник] виконав певну кількість праці», які можуть бути використані для використання «із суспільних запасів такої вартості, скільки коштує така ж кількість праці».[2] Джосайе Воррен опублікував книгу, яка описує трудові банкноти в 1852 році.[3]
Едгар С. Кан ввів термін «тайм-долар» в книзі у співавторстві з Джонатан Роу в 1992 році.[4] Він також зарезервував товарний знак термінів «Банк часу» та «Часовий кредит».[5][6]
Тайм-долари
ред. кодТайм-долари — це валюта вільна від відсотку[7] , що використовується як засіб забезпечення взаємного кредиту в банку часу. Вони зазвичай називаються «часові кредити» або «кредити» за межами Сполучених Штатів. Кожна біржа реєструє відповідні кредитні і дебетові надходження на рахунках учасників. Одна година коштує один долар, в незалежності від послуг, що надаються протягом однієї години. Ця система, що спирається на великий ресурс призначена для визнання і заохочення взаємних громадських робіт, протистояння інфляції, для уникнення накопичення, допомагає розвитку торгівлі, а також заохочує співпрацю між учасниками.[8][9][10][11]
Банки часу
ред. кодБанки часу були створені в 34 країнах, при цьому як мінімум 300 банків, створені в 40 штатах США та інші 300 на всій території Сполученого Королівства.[12][13] Банки часу набули значного поширення у Японії, Південній Кореї, Новій Зеландії, Тайвані, Сенегалі, Аргентині, Ізраїлі, Греції та Іспанії.[14][15][16] Банки часу використовуються для того, щоб зменшити показники рецидивізму неповнолітніх правопорушників; полегшення реабілітації колишніх засуджених; надання послуг в галузі охорони здоров'я, професійної підготовки і соціального обслуговування в державних житлових комплексах; сприяння реабілітації токсикоманів; включення в суспільство інвалідів; забезпечення догляду за престарілими, надання їм медичних послуг та хоспісної допомоги.[17][18][19][20][21][22]
Витоки і філософія
ред. кодБанк часу являє собою інструмент розвитку суспільства і працює, сприяючи обміну вміннями і досвідом у рамках общини. Він спрямований на створення ядра економіки, сім'ї і громади щодо оцінки та винагороди за роботу, проведену в ній. Перший у світі банк створений у Японії Теруко Мідзусімою в 1973 році з ідеєю, що учасники можуть заробити часові кредити, які вони потім можуть витратити. В основу банку покладена концепція, що кожна година часу, яку витрачають для надання послуги іншим можна отримати у вигляді послуги, яку інші нададуть вам в майбутньому, особливо в старості, коли ви потребуєте цього найбільше. У 1940-х роках, Мідзусіма вже передбачав проблеми, що виникнуть у зв'язку зі старінням нації.
У філософському сенсі банк часу засновано на наступних принципах:[23]
- Все це актив
- Деякі роботи виконуються за грошову винагороду
- Взаємодопомога
- Необхідність існування общини
- Повага до всіх людей
Критика
ред. кодДеякі критики зауважують, що валюти засновані на часовому факторі не виконують функції інформування в економіці. Так, Франк Фішер з Масачусетського технологічного інституту стверджував у 1980-ті роки, що така валюта «буде призводити до спотворення ринкових сил, які підірвали економіку Росії.»[24]
Дослідження д-ра Джилл Сейфганг, одне з небагатьох досліджень банків часу проведене науковцем, — визначило ряд інших практичних проблем банку часу. Перша — це труднощі спілкування з потенційними членами аби «змусити людей зрозуміти різницю між банком часу і волонтерством».[25] Вона також зазначає, що немає ніякої гарантії, що кожна людина отримати необхідну їй послугу з Банку тому, що певних спеціалістів може бути недостатньо в суспільстві.[25]
Один із найсильніших критичних заперечень до банку часу є питання його організаційної стійкості. У той час як деякі послуги мають відносно низькі накладні витрати,[26] інші мають значно більші витрати на оплату праці та організацію надання таких послуг чи виробництва товарів. Це може бути досить дорого для невеликих організацій і без довгострокового джерела фінансування, вони можуть відмовитися від такої системи.[25][27]
Посилання
ред. код
|