Білон Петро
Петро́ Па́влович Білон (нар. 4 січня 1879, м. Васильків — 7 серпня 1959, м. Піттсбурґ, США) — український церковний та громадський діяч, видавець у діаспорі, православний священник, протоієрей. Начальник канцелярії повітряного флоту УНР[1], капелан Армії УНР.
| Петро Білон | |
|---|---|
| отець Петро | |
| Народився | 4 січня 1879 Васильків |
| Помер | 7 серпня 1959 (80 років) Піттсбург |
| Країна | .svg){kind=small} УНР.svg){kind=small} Канада США Російська імперія |
| Титул | протоієрей |
| Посада | Начальник канцелярії повітряного флоту УНР |
| Військове звання | капелан  Армії УНР |
| Конфесія | Московський патріархат, УАПЦ |
| Батько | Павло Білон |
Життєпис
Народився в Київській губернії Російської імперії.
У 1918 р. працював дорадчим, старшим діловодом в Інспекції Повітряного флоту УНР[2]. Працював скарбником Повітряного флоту УНР[1].
Служив як настоятель похідної церкви 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР[3].
Служив капеланом у м. Александрові Куявському та с. Щипйорно в Польщі у таборах інтернованої Армії УНР. Заснував у Александрові Куявському видавниче товариство «До світла» та журнал «Релігійно-науковий вісник» (потім переніс до Щипйорно), де надрукував матеріали «Про високе значення христолюбивого вояцтва», «Казання в день святої Трійці», «Про церковні читання на Службі Божій» і т. ін.. Очолював Православне козацьке свято-покровське братство, і у березні 1921 р. був на з'їзді українських військових капеланів у м. Тарнові організованому міністром ісповідань УНР Іваном Огієнком[4]
У 1924 р. емігрував до Канади на місію для організації парафій УПЦ.
З 1930 р. мешкав у США. Де був на посаді заступника голови консисторії УПЦ й редактором їх органу «Дніпро». Автор дослідження «900-літні роковини Хрещення Руси-України» (1938), «Правдива церква українського народу» (1947), «англ. Ukrainians and their Church» (1953) та ін.. У творі «Спогади» (у 3-х частинах, Піттсбурґ, 1952; 1956; 1959) розкрив проблему розвитку релігійно-духовного життя у період інтернування Армії УНР до Польщі.
Помер у Піттсбургу. Надгробок на могилі о. П. Білона у м. Бавн-Бруці створений Битинським Миколою.
Примітки
Джерела
- «Білон Петро [Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine.]» // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т.1. — С.120-132.
- Михалевич Віктор, Духівництво у військових структурах: історичний досвід і сучасністьPDF, 2012 р. // «Волинь і волиняни у Другій світовій війні: збірник наукових праць». —— С.130.
- «Білон Петро Павлович [Архівовано 26 лютого 2022 у Wayback Machine.]» // Н. М. Сидоренко, Енциклопедія Сучасної України, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України.
- Сидоренко Н., «Задротяне життя» українських часописів на чужині (1919—1924). К., 2000; Її ж. Білон Петро // Укр. журналістика в іменах. Л., 2001. Вип. 8.
Посилання
- Борщевич В., «Православне духовенство Волині у міжвоєнний період: Формування, тенденції розвитку [Архівовано 30 березня 2017 у Wayback Machine.]», 29.10.2013.
- Тинченко Я. Ю., Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917—1920 рр.
- Українська авіація у Визвольній Війні [Архівовано 29 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- Українські льотчики у Польщі, Бидгощ, 20.07.1921. Посередині священник Петро Білон[недоступне посилання]
 | Це незавершена стаття про діяча української діаспори. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |