Будник

Бýдники (від «буди» — лісові хати, згодом місця виробництва поташу) — лісові промисловці, що випалювали ліси й виробляли вугілля, смолу, а головне — поташ.

Будник
Сфера діяльності	випалювання деревного вугілляd
Статус нематеріальної культурної спадщини	нематеріальна культурна спадщина Словеніїd і German Nationwide Inventory of Intangible Cultural Heritaged[1][2]
Описано за адресою	datos.bne.es/tema/XX531640.html
Святий покровитель	Александр Команський
Підтримується Вікіпроєктом	WikiProject Intangible Cultural Heritaged
Будник у Вікісховищі

Лісові промисли розвинулися в Україні в 16-17 ст. В цей час у зв'язку з посиленням вивозу до Західної Європи польськими магнатами дерева й попелу, з якого виробляли поташ, ліси в Галичині та на Правобережній Україні зазнали величезного нищення.

Будницькі промисли в лісах, які належали містам, були обмежені через привілеї, надані шляхті, що тривали й далеко пізніше.

В кінці 17 століття буди поширилися в північно-східній частині України, найбільше на Чернігівщині.

Одночасно почалося добування смоли й дьогтю в лісах Слобідської України.

У 18 столітті виробництво поташу, сконцентроване в лісових масивах на півночі Лівобережжя, а також у Карпатах, належало до найпоширеніших промислів в Україні. За часів панування Петра І вивіз поташу з України за кордон дозволявся лише через російські порти.

У 19 столітті у зв'язку із занепадом поміщицьких маєтків, постанням модерної промисловості і ростом техніки будницькі промисли швидко занепали.

Більшість населених пунктів з назвою Буда виникли саме на місцях добування поташу в 14-17 ст.

Поташ був потрібен для скляного виробництва, тому дуже часто поблизу буди з'являлись також гути, тобто місця виробництва скла, які часто також перетворювалися в населені пункти.