Богдан Бойчук

У 1944 році відступаючі німці схопили його й забрали до Німеччини на примусові роботи. Після війни перебував у таборі переміщених осіб в місті Ашаффенбурґ, де й закінчив середню освіту в таборовій гімназії. В 1949 році переїхав до США і оселився в Нью-Йорку. Через півроку після того діагностованого в нього туберкульозу був змушений переїхати і провести три роки в санаторії Stony Wold (у в горах на півночі штату Нью-Йорк). Саме там він глибше познайомився з літературою і почав писати вірші. В 1953 році, коли винайшли протитуберкульозні ліки, повернувся до Нью-Йорка, де 1957 отримав ступінь бакалавра з електро-інжерерії в Міському коледжі Нью-Йорка. Відтак працював електроінженером у цій галузі до 1992 року.

Перша дружина — Аня Зотовська (Бойчук). З нею виховав синів: Романа і Юрія. Друга дружина — Марія Ревакович. Третя дружина — Оксана Терефенко (Бойчук), педагогиня (із нею та її донькою Мартусею Бойчук мешкав у Києві після повернення в Україну). Його колишня адреса в Києві — квартира на вул. Велика Васильківська, 27. Регулярно навідував США, де мав помешкання у Ґлен-Спеї, штат Нью-Йорк.

Поет похований на Байковому цвинтарі.

Від початку 1950-х років Бойчук дуже активно включився в українське літературне життя. Його літературна діяльність не обмежується тільки поетичною творчістю. Він також пише і видає драматичні твори, прозу, переклади з англійської, іспанської й російської мов на українську, та з російської, польської та української — на англійську.^[7] Проявляє себе й на полі літературознавчої критики, опублікувавши широку низку статей, рецензій, передмов. Слід також підкреслити його палку активність невтомного співукладача й співредактора двох поважних антологій української поезії, автора мемуарів тощо.

Бойчук — один із співзасновників Нью-Йоркської групи, був співредактором річника цієї ж групи «Нові поезії» (1959–1971), ініціатором і головним редактором нью-йорксько — київського літературно-мистецького квартальника «Світо-вид» (1990–1999). Також у 1961–1973 роках працював літературним редактором при місячнику «Сучасність» (Мюнхен). Він — член Національної спілки письменників України. Богдан Бойчук проживав у Ґлен-Спеї, штат Нью-Йорк (США) і в Києві.

У жовтні 1997 року виступав на творчому вечорі у Тернопільському державному педагогічному університеті.

2003 року у видавництві «Факт» у серії «Українські мемуари» вийшла книга Б. Бойчука під назвою «Спомини в біографії».

27 листопада 2014 року поет виступав на творчому вечорі в Національному музеї літератури України. Восени 2016 року читав свої вірші в театрі Леся Курбаса у Львові.

У 2016 році Богдан Бойчук брав участь у презентації фільму Олександра Фразе-Фразенка «Акваріум в морі. Історія Нью-Йоркської групи поетів» у Львові.^[8].

Заповідав поховати себе на Високому Замку у Львові^[9].

У 2017 році Літературна аґенція «Піраміда» видала підсумкову збірку статей Богдана Бойчука про театр, балет, українську та світову літературу — «Навіщо про це говорю».

Богдан Бойчук — тонкий майстер художнього слова з трагічним світосприйманням. Він рішуче пішов на експеримент, відмовляючись від традиційного віршування, від упорядкованої метричної поетики. Митець заявив: «Кожний поет входить у літературу, щоб відкинути усталені норми й накидати свої». Утвердження себе йшло й через неприйняття життєвої філософії, відкидання політичних гасел старшого покоління. Бойчук утверджував недекларативну й нетенденційну поезію, проголошуючи самоцінність лірики, її естетичну самостійність, позбавлену ідеологічних кліше. Він сприйняв філософію екзистенціалістів, сучасних йому модерних течій, став творцем нового поетичного бачення у ХХ ст. Митець бачить жорстокість життя, невблаганну ходу долі, нездоланність суперечностей між особою та історією. 

Вірші автора знамениті тим, що відтворюють внутрішній світ людини, котра пережила чи переживає історичну катастрофу, світ ліричного героя, який зумів вистояти, піднятися над здійсненням, вибудувати, хоча б у поезії, цілісність світу на залишених попелищах. Будучи за своїм світосприйманням екзистенціалістом, Б.Бойчук таким поняттям, як смерть, страждання, трагізм, надає універсального значення. Але розгубленості, меланхолії, пасивності у його ліриці немає — тут панує невгамовна енергія, спрага пізнання життя у всіх його виявах, багатогамності. На його погляд, особа має завжди залишатись собою. Її буття — це самотнє «Я», де вона знаходить свою суверенність, яку вона бачить у спогадах («Так мало споминів, замало, щоб забути…»).

У ліриці Бойчука світ мінливий, багатий. Особливе місце у ньому посідає кохання. Інтимна лірика поета — не просто поезія про закоханих і їх почуття. У вчинках і думках героя виявляються симпатії й антипатії душі, його світорозуміння, моральні принципи. Почуття ці несуть у собі цілий розбурханий і величний всесвіт, наповнений неповторною атмосферою. Цикл «Про жінку й пору жовтіння» хоч і має традиційні образи «карих очей», «світанку», але виконаний в іншій тональності, ніж українські народні пісні. У поезії «Час зустрічі у полі» митець вкладає в уста ліричного героя такі роздуми й зізнання, що свідчать не так про невгамовну пристрасть, уподобання й закоханість, як історію людського серця, історію духу, прагнення збагнути й віднайти себе. Пори кохання не можна зупинити і зробити реальну мить абсолютною, бо між двома людьми така велика відстань, як між ніччю і світанком, коли спливає ціле життя. 

Особливе місце у творчому доробку Богдана Бойчука посідає п'єса «Голод». Вона присвячена трагічній сторінці історії українського народу — голодомору 1933 р. Драматург плідно навчався у таких французьких митців, як М.Бютор, А.Роб-Грійє, а особливо у С.Беккета, чиї драматичні твори переклав по-українськи. Як і автор п'єси «Чекаючи на Ґодо», український драматург використовує скупий стиль і пантоміму. У «Голоді» дію відкриває пантомімно-балетне дійство, а надає творові трагічності у полі розп'ята фігура Христа, біля котрої і зображуються голодні Мужчина і Жінка з малою дитиною на руках. Драматург досягає великої емоційної сили завдяки майстерно побудованому діалогу: зовні він неначе простий. Це розмови про хліб і ні про що, але вони моторошно діють на читача й глядача. Таку саме роль відіграє скрупульозна фіксація рухів, нанизування дії. Голодна Україна тут асоціюється з розп'ятим Христом, скривавлена й умираюча у своєму одинокому трагізмі. Символом влади, злої демонічної сили є «Ті, що у мундирах», які знущаються над українськими селянами, б'ють, убивають голодом, стріляють. Тут йде суперечка про людяність і нелюдяність, добро і зло, життя і смерть. Тут кожен має довести собі, що він людина і навіть за таких умов не втрачає людського у собі, готова на співчуття і самопожертву в ім'я іншого.

На творі Б.Бойчука помітний вплив філософії Жана Поля Сартра, автора знаменитого трактату «Екзистенціалізм — це гуманізм». Перегук чітко простежується на образі Мужчини: «Людина — це воля». Так само у такому річищі йде бунт розуму проти релігії. Якщо немає Бога, то все дозволено. Цим керуються «Ті, що в мундирах», свідомо прирікши на голодну смерть селян. Для них не існує ніяких моральних цінностей. Вони навіть дітей, цей цвіт життя, гублять. Навіщо жити? Навіщо солдати повісили чоловіка Жінки, а село спалили? Навіщо існувати? «Пощо, пощо? Щоб лизати тим у мундирах руки за кусок хліба? Щоб бути „щасливими“ в їхньому раю? Це божевілля!» — вигукує парубок. У стилі поетики експресіонізму драматург показує своїх героїв у момент кризи і катастрофи. А тому їх вчинки і переживання набувають характеру бурхливого та судомного. Слово стає криком душі, стогін — зойком. На голови катів сиплються прокляття, звучать голосіння по убитих, замордованих. Церковний спів перемежовується з молитвою Жінки і колисковою піснею. Сутичка людини і доби виступає як нерозв'язаний конфлікт. Проте Бойчук — це великий гуманіст нашого століття. Він вірить у життя і людину. На запитання Мужчини, чому навчала Жінка-вчителька у школі дітей, вона відповіла: «Я вчила любити». Любов має перемогти зло — таке узагальнення несе образ Жінки, яка назвалась Марією.

Драматург осуджує тоталітарний режим, показуючи страхіття його злочину перед людством. Але п'єса не є песимістичною. Фінал її несе життєствердну ноту. Хоча Мужчина помирає, але він дарує маленькій дитині життя. У житті є віра — дитина має вижити і нести естафету роду далі. Людство незнищенне, як незнищенним є добро, яке перемагає зло.

Складні філософські проблеми буття, болі доби, трагедія народу відбилися у творах Б.Бойчука. Як ніхто з митців другої половини XX ст., він найгостріше відчув збіднення, навіть занепад людського й людяності в навколишньому світі. І відчай поета з цього приводу дуже людяний і зрозумілий нам. Але не розпач і відбиття страждання людини визначають пафос його творчості.

Пафос творчості Бойчука — гуманістичний захист людини, стоїцизм, увага до інтенсивного духовного життя особи. Це талановитий митець-гуманіст нашої доби.

• «Poems: A Village, Houses, Winter, Sunset, Polaria, To Those Who Have Been Executed, Ritual Dance, Monumental Landscape», Богдан-Ігор Антонич, співперекладач на англійську мову разом із Mark Rudman та Paul Nemser (журнал «boundary 2», Vol.5, No.2, Дарем, 1977);
• «Square of Angels» (Площа янголів), Богдан-Ігор Антонич, вибрані поезії на англійську мову, співперекладач (разом із Mark Rudman та Paul Nemser) і упорядник (В-во «Ardis», Енн-Арбор, 1977);
• «Orchard Lamps» (Світильники саду), Іван Драч, вибрані поезії на англійську мову, співредактор і співперекладач (В-во «Sheep Meadow Press», Рівердейл (Бронкс), Нью-Йорк, 1978);
• «Poems of Pasternak», Борис Пастернак, співперекладач із Марком Радменом (журнал «The Virginia Quarterly Review», Vol. 54, No. 4, Шарлотсвілл, 1978);
• «Nights of Hoffmann» (Гофманова ніч), Микола Бажан, переклад на англійську мову, разом із Марком Радменом (журнал «Kenyon Review», vol. 2, no. 3, Ґамб'єр, summer 1980);
• «Boris Pasternak: from My Sister, Life», Борис Пастернак, поезії, співперекладач із Марком Радменом (журнал «The American Poetry Review», Vol. 10, No. 4, Філадельфія, 1981);
• «Three Poems», Борис Пастернак, співперекладач із Марком Радменом (журнал «Grand Street», Vol. 1, No. 4, Нью-Йорк, 1982);
• «Prince Igor's Campaign» (Слово о полку), Микола Бажан, співперекладач на англійську мову (з Марком Радменом) (журнал «Pequod», 14, Forest Knolls, Сан-Франциско, 1982);
• «My Sister — Life and A Sublime Malady» (Сестро моя, життя), Борис Пастернак, вибрані поезії на англійську мову, співперекладач із Марком Радменом (В-во «Ardis», Енн-Арбор, 1983);
• «Kateryna» (Катерина), Василь Голобородько, переклад на англ. мову (журнал «Pequod», 16/17, Forest Knolls, Сан-Франциско, 1984);
• «Castle» (Замок: „замок із чітким плануванням коридорів“), Ігор Калинець, переклад на англ. мову (журнал «Pequod», 16/17, Forest Knolls, Сан-Франциско, 1984);
• «Dutch Painting» (Голландський образ), «Aquarium» (Акваріум), Олег Ольжич, переклад на англ. мову разом із Дейвідом Іґнатовим (журнал «Pequod», 16/17, Forest Knolls, Сан-Франциско, 1984);
• «My Sister — Life», Борис Пастернак, поезії, переклад на англійську, співперекладач — Марк Радмен (Northwestern University Press, Еванстон, 1992);
• Окремі вірші В. Свідзінського, М. Бажана, О. Ольжича, В. Кордуна, Р. Бабовала, М. Фішбейна, І. Малковича, Т. Карабовича, співперекладач на англійську мову в рамках видання «Сто років юності: Антологія української поезії ХХ ст. в англомовних перекладах/A Hundred Years of Youth: A Bilingual Anthology of 20th Century Ukrainian poetry» - упорядники Ольга Лучук та Михайло Найдан (Видавництво «Літопис», Львів, 2000);
• «My Sister — Life», Борис Пастернак, поезії, переклад на англійську, співперекладач — Марк Радмен (Northwestern University Press, Еванстон, 2001);
• «Неуловима тінь життя/Evasive Shadow of Life», Володимир Свідзінський, переклад на англійську — спільно з Б. Рубчаком (Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, Торонто, 2016).

• «Христя Оленська, олії, біжутерія, скульптури», упорядник (В-во «Анна», Київ — Нью-Йорк, 2002);
• «Аркадія Оленська-Петришин», олійні твори, офорти», упорядник (В-во «Анна», Київ — Нью-Йорк, 2003).

• Медаль «Олександра Довженка» (2018, посмертно) — за визначний внесок в українську літературу.^[11]

Богдан Бойчук. Прощання в Парижі (уривки з міні-роману): https://www.youtube.com/watch?v=50v5j9CBMFM