Беневентанський розспів

У VII–VIII століттях у Беневенті отримав розвиток беневентанський обряд, який специфічно відрізнявся від римського обряду. Разом з ним розвинувся і специфічний церковний розспів, який пізніше отримав назву беневентанський. Після 1058 року, коли папа Стефан ІХ офіційно поставив беневентанський обряд поза законом, беневентанський розспів перестав використовуватися в регулярному богослужінні й став артефактом західноєвропейської церковної музики. Збережені рукописи беневентанського розспіву датуються XI–XIII століттями, хоча в них міститься репертуар (за загальним визнанням медієвістів) раннього походження.

Як і в амвросіанському розспіві, беневентанський інтройт називався «інгресой» (ingressa) і розспівувався без верша. Беневентанські оферторії відрізняються стислістю та відсутністю верса. У беневентанських алілуях використовується практично одна і та ж мелодія.^[1] Збереглася значна кількість написаної в Беневенто і Монте-Кассіно гімнографії (тропів і секвенцій)^[2].

Як і в інших італійських регіональних традиціях (римский розспів, амвросіанський розспів), у беневентанськом розспіви більше мелізматики, ніж у григоріанському, і порівняно з останнім у беневентанській монодії краще виражена центонізація (ознака, що вказує на архаїчність техніки композиції).

Звуковисотна структура беневентанського розспіву майже не досліджена, а відомості про неї містять лише описовий характер. Наприклад, гарвардський професор Т. Ф. Келлі^[en] повідомляє, що практично всі мелодії закінчуються на тонах A і G^[3], при цьому ніщо не вказує на восьмиладову організацію, притаманну середньовічній церковній музиці.^[4]

Для нотованих рукописів, що походять із Беневента, Монте-Кассіно та деяких інших регіонів Італії, характерний особливий різновид невмів, у лексиконі західних палеографів описується як «беневентанські», або «північноіталійські», невми.

• Bibl. Vaticana, Codex lat. 10673: Graduel bénéventain (XI ст.) // Paléographie musicale I/14 (1931).
• Biblioteca capitolare di Benevento^[it], Codex VI.34: Graduel de Bénévent avec prosaire et tropaire // Paléographie musicale I/15 (1937-51).
• Biblioteca capitolare di Benevento^[it], Codex VI.33 (XI ст.): Missale antiquum // Paléographie musicale I/20 (1983) = (web)
• Kelly T. F. Les témoins manuscrits chant du bénéventain // Paléographie musicale I/21 (1992-93).
• Beneventanum Troporum Corpus, ed. E. Planchart. A-R Editions [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.], 1994—1996 (8 випусків).
• Biblioteca capitolare di Benevento, Codex VI.38 (григоріанський градуал, доповнений 8 беневентанскими мессами; рукопис не видана).
• Biblioteca capitolare di Benevento, Codex VI.40 (григоріанський градуал, доповнений 13 беневентанскими мессами; рукопис не видана).

• Huglo M. L ancien chant bénéventain // Ecclesia orans, ii (1985), pp. 265—293.
• Kelly T.F. The Beneventan chant. Cambridge, 1989.
• Hiley D. Western plainchant: a handbook. Oxford, 1993, p. 549-552, 589-593 et passim.
• Kelly T.F. Beneventan chant // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. New York; London, 2001.
• Карцовник В. Г. Григорианское пение // Православная энциклопедия, т. 9.— М., 2006 — с. 461–471.
• Лебедев С. Н. Григорианский хорал // Большая российская энциклопедия, т. 7.— М., 2007 — с. 746–748.