Бандикота
Бандикота[1] (Bandicota) — рід гризунів підродини мишевих. Поширені в Південній та Південно-Східній Азії. Викопні рештки бандикот відомі з верхнього пліоцену Індії[2].
| Бандикота | |
|---|---|
 | |
| Бандикота бенгальська | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Мишеві (Muridae) |
| Триба: | Rattini |
| Рід: | Бандикота (Bandicota) Gray, 1873 |
| Види | |
 Вікісховище: Bandicota | |
Види
- Бандикота індійська (Bandicota indica);
- Бандикота бенгальська (Bandicota bengalensis);
- Bandicota savilei.
Етимологія
Слово "бандикота" походить від назви цих гризунів мовою телугу: пандікокку(పందికొక్కు), що буквально означає "щур-свиня", "свиний щур"[5].
Опис
Всі бандикоти доволі великі гризуни (найбільша — індійська). Довжина тіла досягає 49 см, вага може перевищувати 1,5 кг. Хвіст довгий, рівний тілу за довжиною. Загалом зовнішній вигляд характерний для мишевих, однак морда доволі широка і закруглена. Колір шерсті загалом сірий, живіт світлий.[6]
Спосіб життя
Бандикоти всеїдні. Поблизу людських поселень харчуються відходами, також в значній кількості їсть рослинний корм (насіння і зерна). Спосіб життя всіх трьох видів доволі схожий. Живуть в глибоких норах, зазвичай риють їх в землі поза людськими житлами. В норах роблять запаси фруктів і зерна, вага яких може досягати кількох кілограмів.
Розповсюдження
Ареал бандикот дуже широкий. Часто на одній території може мешкати кілька видів[4]. На всьому своєму ареалі бандикоти — звичайні синантропні гризуни, хоча можуть мешкати й у малонаселеній місцевості[3].
На всьому ареалі поширення бандікоти численні та не потребують захисту.[7] Їх часто вживають в їжу, особливо в країнах Південно-Східної Азії. Ці гризуни є носіями збудників небезпечних хвороб. Всі бандикоти, особливо бенгальська, є небезпечними шкідниками сільського господарства, тому місцеве населення знищує їх.