Байков Олександр Олександрович

Олександр Олександрович Байков (нар. 25 липня (6 серпня) 1870(18700806), Фатеж Курська область РФ — 6 квітня 1946, Москва) — металург і хімік, засновник ленінградської наукової школи металознавців. Академік (1932) і віце-президент АН СРСР (1942—1945). Лауреат Державної премії СРСР. Герой Соціалістичної Праці (1945). Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань.

Байков Олександр Олександрович
Народився25 липня (6 серпня) 1870
Фатеж, Курська губернія, Російська імперія
Помер6 квітня 1946(1946-04-06)[1] (75 років)
Москва, СРСР[1]
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьметалург, політик
Alma materфізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd
Імператорський Санкт-Петербурзький університетd
Галузьхімія і добувна металургіяd
ЗакладСанкт-Петербурзький державний університет
Імператорський Санкт-Петербурзький університетd
Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Baikov Institute of Metallurgy and Materials Scienced
Посададепутат Верховної ради СРСР[d]
Вчене званняпрофесор[d] і академік АН СРСР[d]
ВчителіМенделєєв Дмитро Іванович і Коновалов Дмитро Петрович
Аспіранти, докторантиNikolay Gudtsovd
Boris Viktorovich Starkd
ЧленствоРосійська академія наук
Академія наук СРСР
Нагороди
Орден Святого Володимира
Герой Соціалістичної Праці
Орден Святої Анни орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святої Анни III ступеня медаль «За оборону Ленінграда»
Сталінська премія 1-го ступеня Сталінська премія заслужений діяч науки і техніки РРФСР

Біографія

Після закінчення у 1893 році Санкт-Петербурзького університету, працював на кафедрі фізичної хімії цього ж університету. З 1895 по 1902 рік викладав у Санкт-Петербурзькому інституті шляхів сполучення. У 1902 році перейшов у Санкт-Петербурзький політехнічний інститут.

У 1918 році переїхав до Сімферополя, у цьому ж році створив і очолював до 1923 року кафедру хімії Таврійського університету[2]. У 1921—1923 роках був ректором цього ж університету.

З 1923 працює професором кафедри неорганічно хімії Ленінградського університету. Також працював у Інституті металургії АН СРСР.

Наукова діяльність

Наукові праці присвячені питанням фізикохімії металургійних процесів і прикладної неорганічної хімії. Досліджував процеси твердіння в'яжучих матеріалів і корозії, вогнетривів. Розробив теорію затвердіння цементів.

Створив низку нових курсів з різноманітних розділів металургії, металографії, хімії та технології вогнетривів.

Відзнаки

Лауреат Державної премії СРСР (1943). Герой Соціалістичної Праці (1945).

У 1948 році його ім'я присвоєно Інституту металургії АН СРСР[ru].

Примітки

  • Кафедра загальної та фізичної хімії. Архів оригіналу за 5 січня 2016. Процитовано 27 грудня 2015.
  • Джерела

    • Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с.

    Посилання

    🔥 Top keywords: Головна сторінкаЧемпіонат Європи з футболу 2024Спеціальна:ПошукВікіпедія:Культурна спадщина та видатні постаті (2024)Збірна України з футболуБріджертониЧемпіонат Європи з футболу 2020YouTubeУкраїнаЧемпіонат Європи з футболуЗбірна Румунії з футболуРебров Сергій СтаніславовичГлобальний саміт мируРадіо «Свобода»ДефолтРумуніяЛунін Андрій ОлексійовичНаціональна суспільна телерадіокомпанія УкраїниДень батькаДовбик Артем ОлександровичШевченко Андрій МиколайовичЯрмоленко Андрій МиколайовичЧемпіонат Європи з футболу 2024 (кваліфікаційний раунд)Мудрик Михайло Петрович138-ма зенітна ракетна бригада (Україна)FacebookЄрмак Андрій БорисовичСексВійськові звання України22-га окрема механізована бригада (Україна)Зінченко Олександр ВолодимировичТериторіальний центр комплектування та соціальної підтримкиДумками навиворіт 2Чемпіонат Європи з футболу 2016Список операторів систем розподілу України2024 у телебаченніMegogoСписок українських жіночих іменКиїв