Байков Олександр Олександрович
Олександр Олександрович Байков (нар. 25 липня (6 серпня) 1870, Фатеж Курська область РФ — 6 квітня 1946, Москва) — металург і хімік, засновник ленінградської наукової школи металознавців. Академік (1932) і віце-президент АН СРСР (1942—1945). Лауреат Державної премії СРСР. Герой Соціалістичної Праці (1945). Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань.
| Байков Олександр Олександрович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 25 липня (6 серпня) 1870 Фатеж, Курська губернія, Російська імперія |
| Помер | 6 квітня 1946[1] (75 років) Москва, СРСР[1] |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | металург, політик |
| Alma mater | фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університетуd Імператорський Санкт-Петербурзький університетd |
| Галузь | хімія і добувна металургіяd |
| Заклад | Санкт-Петербурзький державний університет Імператорський Санкт-Петербурзький університетd Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого Baikov Institute of Metallurgy and Materials Scienced |
| Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] |
| Вчене звання | професор[d] і академік АН СРСР[d] |
| Вчителі | Менделєєв Дмитро Іванович і Коновалов Дмитро Петрович |
| Аспіранти, докторанти | Nikolay Gudtsovd Boris Viktorovich Starkd |
| Членство | Російська академія наук Академія наук СРСР |
| Нагороди |         |
 Байков Олександр Олександрович у Вікісховищі | |
Біографія
Після закінчення у 1893 році Санкт-Петербурзького університету, працював на кафедрі фізичної хімії цього ж університету. З 1895 по 1902 рік викладав у Санкт-Петербурзькому інституті шляхів сполучення. У 1902 році перейшов у Санкт-Петербурзький політехнічний інститут.
У 1918 році переїхав до Сімферополя, у цьому ж році створив і очолював до 1923 року кафедру хімії Таврійського університету[2]. У 1921—1923 роках був ректором цього ж університету.
З 1923 працює професором кафедри неорганічно хімії Ленінградського університету. Також працював у Інституті металургії АН СРСР.
Наукова діяльність
Наукові праці присвячені питанням фізикохімії металургійних процесів і прикладної неорганічної хімії. Досліджував процеси твердіння в'яжучих матеріалів і корозії, вогнетривів. Розробив теорію затвердіння цементів.
Створив низку нових курсів з різноманітних розділів металургії, металографії, хімії та технології вогнетривів.
Відзнаки
Лауреат Державної премії СРСР (1943). Герой Соціалістичної Праці (1945).
У 1948 році його ім'я присвоєно Інституту металургії АН СРСР[ru].
Примітки
Джерела
- Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с.