Арнольд Гаубракен

Батьки призначали хлопця до торговельної кар'єри, тому навчання він починав у негоціанта Йоганнеса де Гана. Але Йоганнес знався не тільки на комерції, а і на гравюрі. Опанував техніку гравюри і Арнольд. Згодом він навчався два роки в майстерні художника Віллема ван Дрілленбурга, а потім у Самюеля ван Гоґстратена.

Створював міфологічні і релігійні композиції, портрети і пейзажі, в залежності від того, що краще продавалося.

1685 року він узяв шлюб з Сарою Сасбаут. Родина мала десятеро дітей. Близько 1709 року родина перебралася з Дордрехта до Амстердама. Двоє дітей — син Якоб Гаубракен (1698—1780) та дочка Антоніна Гаубракен (1686—1736) стали граверами. Так, Якоб став ілюстратором книжок, що написав батько. Антоніна робила топографічні малюнки і зображення рослин та тварин.

Можливо, Арнольд Гаубракен і сам відчував малу власну обдарованість в творчості. Низку днів він присвятив зборам інформації для біографій голландських художників і художниць 17 століття. Саме завдяки цим життєписам його і згадують нині, хоча серед життєписів і переважали другорядні і провінційні майстри, до яких мало кому було діло.

Арнольд Гаубракен помер 1719 року в Амстердамі.

Збори матеріалів розтяглися на декілька років і потребували доповнень. Арнольд використав матеріали, які до нього подали Карел ван Мандер, Йоахим Зандрарт, Корнеліс де Бі, Андре Філіб'єн та інші. Частку інформації він отримав через гільдії Св. Луки, частку — від старих на той час художників-свідків. Твір став важливим документом через перелік митців, що входили до римського товариства «Перелітні птахи», де теж переважали другорядні художники, але документи щодо товариства збереглися частково. Арнольд Гаубракен помер 1719 року і справу продовжила його дружина. Саме завдяки її зусиллям твір був розширений, закінчений і надрукований по смерти чоловіка .

Через тридцать років по смерти Арнольда Гаубракена видання було оприлюднене вдруге з доповненнями. Видання 18 століття, яке саме стало пам'яткою історії мистецтв, була перевидане у вигляді факсиміле в Амстердамі 1976 року.

Розповідаючи про відомих митців, Арнольд Гаубракен подав як життєписи художників — графіків, так і багато обдарованих митців, що працювали досить успішно в різних галузях, серед яких художник і архітектор Венцеслав Кобергер (1560—1634), скульптор Еразм Квеллінус старший (1580—1640), художник і письменник Зандрарт, гравер, архітектор і художник Шарль Еррард (бл.1607 — 1689). Серед голландців і фламандців також опинились німці, французи, італійці, є — чимало емігрантів, що десятиліттями працювали і померли на чужині, є ті, що ніколи не покидали батьківщину (Рембрандт). Не проігнорував автор і небагатьох жінок-художниць (Маргарта Годевейк, Анна Марія Схюрманс, Марія Сібілла Меріан). Серед митців — і багатії, що посіли адміністративні посади і займались творчістю час від часу (Ян Філіпс ван Тілен з Мехелена), так і бандиткуваті авантюристи, що мали за плечіма тюремні ув'язнення (Адріан Брауер, Йоханнес Торрентіус), художники, що робили фантазійні краєвиди міст, де ніколи не були (Корнеліс де Ман «Переробка китового жиру на Шпіцбергені») чи мандрівники до Бразилії, де дійсно були (Франс Пост, брат архітектора Пітера Поста).

• Атрибуція
• Мистецтвознавство
• Золоте століття голландського живопису
• Товариство «Перелітні птахи»
• Біографістика