Арманьяк

Назва напою походить від його регіону походження, старовинного графства Арманьяк. Також його часто називають «молодшим братом» відомішого коньяку, але історично це невірно. У той час як виробництво коньяку почалося тільки з 17 століття, виробництво арманьяку письмово згадується вже у 1411^[1]. В музеї арманьяка міста Кондом зберігається документ 1461 року, за яким департамент провінції Лот і Гаронна видав дозвіл-сертифікат на виробництво арманьяку.

Походження культури виробництва арманьяку сприяли три фактори: римляни з їх досвідом у виноградарстві, галли з їх технікою збірки бочок та маври з їх знаннями у технології ректифікації (дистиляції).

Географічне положення місцевості Арманьяк ускладнювало доступ продукту морем до інших країн світу. Тому, незважаючи на свою прекрасну якість, арманьяк навіть сьогодні є менш відомим та популярним за коньяк. До цього часу арманьяк також використовувався в медицині — як болезаспокійлива та дезинфікуюча речовина.

Під час мусульманського завоювання Піренейського півострова загарбники привезли з собою багато елементів своєї культури. Серед їхніх об'єктів перегонний апарат є неодмінним елементом арабської медицини. Дистиляція використовується для виготовлення медичних засобів, ефірних олій та парфумів. Першими дистиляторами у Франції були, з одного боку, ченці, а з іншого боку, медичний факультет Монпельє для терапевтичних цілей: перші сліди дистиляції для медичних цілей датуються XII століттям^[2].

Віталь дю Фур, який навчався в Парижі, а потім у Монпельє, у 1310 році написав трактат з медицини ("Дуже корисна книга, щоб підтримати здоров’я та залишатися у формі"), у якому він процитував 40 достоїнств горілки своїх пріорів д'Оз і де Сен-Мон^[3] 10: «Часте натирання паралізованої кінцівки повертає її до нормального стану. […] Якщо помазати голову, то це усуває головний біль, особливо той, що виникає від застуди. І якщо тримати її в роті, вона розв’язує язик, робить сміливим, якщо боязка людина її п’є час від часу^[4]». Інші твори згадують горілку як ліки, зокрема "De conservanda juventute et retardanda senectute" ("Про мистецтво зберігати молодість і відстрочувати старість")^[5] Арно де Вільньова (також навчався в Монпельє, потім був лікарем папи Климента V).

Продаж горілки засвідчується в 1461 році на ринку Сен-Север^[6]. У документі вказується сплата податку, що перевищує еквівалент чотирьох літрів на ринку, доказ того, що ця кількість не є рідкістю:

"Так само кожен чоловік, який принесе вогненну воду на ринок, щоб продати, якщо у нього більше двох лотів (чотири літри), а також з усіма своїми флаконами та пристроями, йому потрібно буде сплатити один морлан"

-Уривок з едикту, що регулює вогненну воду на ринку Сен-Север.

Ця "вогненна вода" насправді не була напоєм (тогочасні перогонні куби робили її мало ароматним продуктом), а перш за все аптекарськими ліками. Шарль Поганий, король Наварри, просочував нею свою нічну сорочку за порадою своїх лікарів: 1 січня 1387 р. свічка спричинила пожежу, і він згорів живцем^[7]. На початку XVI століття, у 1515 році, в Гасконі з'являється корпорація дистиляторів-виробників оцту^[8].

З початку XVII століття гасконьське виноградарство активізується через закупівлі голландських купців^[9]: попит останніх заохочує посадку великих площ білого винограду^[10] по всьому узбережжю Атлантики. Як в Бордо панувала бордоська привілегія (бордоським винам надають перевагу по відношенню до інших південно -західних вин), голландці їдуть, зокрема, до Байонни, куди вина з Ландів та країни Басків прибувають через Адур в бочках. Щоб зробити перевезення прибутковим, виноградні вина виготовлені східніше переганяються, тим самим зменшуючи об'єм: арманьяк переходить із статусу рідкісного медичного продукту до статусу продукту частішого споживання^[7]. Корабельний власник пропонує голландцям при кожній подорожі бочку з спаленим вином; якщо арманьяк споживається розведеним водою або чистим (голландці ароматизували його ялівцем^[11]), він також служить для збільшення градусу алкоголю у вині шляхом кріплення, що дозволяє краще зберегти продукт під час його транспортування до Північної Європи^[12] (голландці, крім споживання на борту та в портах, реекспортують його до Балтійського моря).

У той же час, пошук масового транспорту із поміркованою ціною веде до створення річкових портів та навігації в каналах. Це, серед іншого, буде Адур та його притока Мідуза для ба-арманьяків та Баїз для арманьяків із Тенареза. Один порт навіть створюється з нуля в місці під назвою "Вемпорт" в нинішній комуні Терци-Лі-Бен, як і в Мон-де-Марсані, в Лавардаку, тоді в Кондомі. Щоб дістатися до портів у регіонах з невеличкими річками необхідне транспортування підводами запряженими биками.^[13].

До вирощування великих виноградників додається прогрес у перегонці. Помітні розробки роблять назви їх винахідників відомими сьогодні: Порта, Ніколас Лефевр чи Крістоф Галзер. У 1600 році Олів'є де Серрес цитує "енража", або "пікпуль", більш відомий сьогодні під назвою фоль-бланш, як виноград, що використовується для перегонки. Цей агроном - гугенот, як і Саллуст де Бартас; втомившись від масових вбивств, свідками яких вони були під час релігійних війн, вони повертаються в свої володіння, які вони роблять процвітаючими завдяки своїм знанням та внеску нових методик^[14].

Зростання торгівлі арманьяком, яка, зокрема, отримує вигоду від періодів конфліктів, таких як війна за незалежність у Сполучених Штатах^[15], війни Французької революції та війни Наполеонівського періоду (арманьяки використовуються в армії і в ВМС через їх невеликий обʼєм), що призводить до нових вдосконалень у перегонних апаратах. Перегонний куб для арманьяку поступово розробляється Антуаном де Мелетом, маркізом де Бонас, на самому початку XIX століття ця нова модель виробляє арманьяк в більшій кількості і особливо з набагато кращим смаком. Новий прогрес - це факт у 1818 р. (дата видачі патенту^[16]), Жак Туієр, пічник з Ауху, з моделлю колонного перегонного апарату. Остаточно, модель була вдосконалена в 1872 році Альфом Вердьє^[17], виробником з Монгілема, який дав своє ім'я "системі Вердьє", яка використовується ще сьогодні^[7].

Звичка змушувати старіти арманьяки в дубових бочках, щоб їх підфарбувати і надати їм смаку датується XIX століттям, протягом якого арманьяк вважається нижчої якості, ніж коньяк (тому продається дешевше^{[N 1]}), mais supérieure aux autres. Jules Seillan fournit même un classement des eaux-de-vie de vin françaises^[18]), але перевершує інші . Жюль Сейан, навіть, наводить класифікацію французьких горілок зроблених із вина: «1° Fine-Champagne, 2° Champagne, 3° Petite-Champagne, 4° 1er Bois, 5° 2e Bois-Borderies, 6° Bas-Armagnac, 7° Saintonge, 8° Saint-Jean d'Angély, 9° Ténarèze-Armagnac, 10° Surgères, 11° Haut-Armagnac, 12° Rochelles-Aigrefeuilles, 13° Rochelles, 14° Marmande, 15° Pays, 16° 3/6 Languedoc.». Філоксера з'являється в Коньясе в 1879 році, що призвело до різкого зростання попиту та цін на коньяк, на велику користь для арманьяку. Хвороба з'являється в Жерсі з 1893 року, моменту максимального розширення виноградників Арманьяку зі 100 000 гектарів (тоді це був один із перших виноградарських департаментів^[19]27), тоді природно засаджені "пікпо" (або фоль-бланш), "клерет","атрап-ґурман" та "мальвуазі"(або "мускатель" або "блю мускат") ^[20]; ром і зернові спирти замінюють арманьяк як поширену горілку, час, пересадити виноградники^[7]. Сорти винограду змінюються, оскільки фоль бланш створює проблеми для прищеплення^[21],звідси, розвиток бако блан (завдяки ландському вчителю Франсуа Бако) та уні блан (походить з Коньясе).

У 1909 р. зона виробництва горілок Арманьяку була розмежована^[22], відбувся її поділ на три регіони, декретом^[23] · ^[24], підписаним президентом Арманом Фаллієром (який був уродженцем частини Лот-е-Гаронни, що виробляє горілку, із сім'ї що володіла виноградниками). Контрольовані найменування "арманьяк", "ба-арманьяк", "тенарез" та "о-арманьяк" датуються 1936 роком^[25]. Національне інтерпрофесійне бюро Арманьяку (НІБА) створене декретом 1941 року в рамках корпоратистської політики уряду Віші та управління дефіцитом, що виник через період окупації (бюро забезпечує розподіл мідного сульфату, сірки, паль та залізного дроту)^[26]. Ці тексти не перешкоджають зменшенню посадженої площі, крім незначних вилучень відразу після Другої світової війни та на початку 1970-х: виробники реагують на падіння попиту, вириваючи їх виноградники або перетворюючи їх (пересаджуючи або переприщепленням), щоб виробляти місцеве вино^[27]. Виноградники майже повністю зникають з О-Арманьяку.^[28].

У 1962 році держава перестроює під своєю опікою НІБА^[29], відповідальне за просування продукту (а також технічну допомогу, нагляд за контрактами та контролем), незважаючи на опозицію між виробниками та торговцями; Місцерозташування НІБА знаходиться в Еузі. Деякі заходи вживаються для зміни виробництва та покращення продажів арманьяку: Указ 1972 року дозволяє виробництво арманьяку з перегонними апаратами з подвійним нагрівом^[30], тих, що використовуються для виробництва коньяку. У 1981 році кондомський муніципальний музей був перетворений на музей Арманьяку. У 1992 році використання бако блан було заборонено^[31] починаючи з урожаю , оскільки це прямий продуктивний гібрид і що, таким чином, набір сортів винограду наближається до набору сортів винограду коньяку (кількома роками пізніше ця міра була скасована). У 1994 році назва "тенарез" змінюється на назву "арманьяк-тенарез^[32]41", комерційно престижнішу.

Декрет 2003 року про арманьяк^[33] перевизначає зони найменування, зменшуючи найменування о-арманьяк, виключаючи комуни Жерса на південь від Марсіака та Міранди та комуни Лот-і-Гаронни на схід від Франсескасу^{[N 2]}. Декрет 2005 року реформує інтегральність декрету 1936 року зі збільшенням густоти насадження (яка досягає 3000 кущів на гектар, але з порушенням до 2029 року), збереження виноградного сорту бако блан і створення нового найменування "бланш-арманьяк" (білий арманьяк). Того ж року НІБА не змогла отримати зобов’язання розливати в пляшки в зоні найменування, за допомогою поправки, запропонованою місцевим сенатором (Аймері де Монтеск'ю), в кінцевому рахунку відмовився^[34]. Декрет 2007 року про старіння арманьяку^[35] відтепер піддає запаси арманьяку контролю, зокрема, "підрахунками віку" (з деклараціями та сертифікатами) від НІБА.

У 2010 році НІБА організувало річницю 700 років договору "Віталь дю фур", прийнятого як акт заснування горілки в Арманьяці, щоб заставити говорити про найменування^[36]. У 2014 році новий зошит зобов'язань об'єднує всі найменування арманьяку в одному технічні характеристики зібрали всі імена Армагнаку в межах одного; ба-арманьяк, арманьяк-тенарез та о-арманьяк стають доповнюючими географічними назвами, тоді як бланш-арманьяк стає згадкою цього найменування^[37].

Всього, згідно з законом від 1909 року, під виробництво арманьяку зайнято 15.000 га виноградників в трьох департаментах провінції Гасконь: Ланди, Жерс та Лот і Гаронна. За традицією його одержують із тих же сортів винограду, що й коньяк, тобто Уні Блан, Коломбар і Фоль Бланш, а також із місцевих сортів. На відміну від коньяку, арманьяк іноді виробляють з винограду одного року. І тоді на етикетці можна побачити напис «Millesime» і рік дистиляції.

Арманьяк отримують дистиляцією білих вин з пізнішою витримкою у дубових бочках строком від 3-х до 20-ти років. Перегонка вина відбувається у апаратах, призначених спеціально для виготовлення арманьяку. У них вино нагрівається, стікаючи по системі накладених один на одного над нагрівачем круглих дисків. Для нагрівання використовуються винятково дубові дрова. При цьому вино є і конденсатором. У результаті утворюється спиртний напій міцністю від 55 до 65 %, із насиченим ароматом та витонченим смаком.

Витримка відбувається послідовно у декількох дубових бочках, від нових до більш старіших, щоб арманьяк не був надто насичений танінами. Процес витримки припиняється після розливу арманьяку в пляшки, бо дозрівання в пляшках повністю припиняється.

Арманьяк наливають або до коньячних келихів, або у спеціальний келих для арманьяку. Якщо келих потримати деякий час та нагріти теплом долоні, ви відчуєте легкий ванільний, аромат, який привносить дуб, різноманітні квіткові аромати та запах сливи і стиглого перцю.

• Асоціація споживачів алкоголю: Арманьяк. Історія походження
• Арманьяк [Архівовано 18 березня 2014 у Wayback Machine.] за УКТЗЕД (українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності)

Це незавершена стаття про алкогольні напої. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.