Алмош (принц)
Алмош (угор. Álmos herceg; прибл. 1070 або 1075[3] — 1 вересня 1127[4]) — угорський принц, син короля Гези I, брат Коломана I. Був претендентом на угорський трон.
| Алмош хорв. Álmos | |
|---|---|
 | |
| Біографічні дані | |
| Народження | 1070 Угорське королівство |
| Смерть | не раніше 1127 Константинополь |
| Поховання | Секешфегерварська базиліка |
| У шлюбі з | Предслава Київська |
| Діти | Бела II, Аделаїда Адлета[1], Софія (Ядвіґа)[1] і Maria of Rascia, Duchess of Znojmod[2] |
| Династія | Арпади |
| Батько | Геза I |
| Мати | Sophiad |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ранні роки
Алмош був молодшим серед двох синів майбутнього короля Гези I[5][6]. Його братом був майбутній король Коломан. Їхня матір Жофія була першою дружиною Гези; його друга дружина, візантійка Сіннадена, покинула Угорщину і повернулася на батьківщину після смерті чоловіка[7]. І Алмош, і його старший брат, як вважають історики Дьюла Крішто та Марта Фонт, народилися приблизно в 1070 році[5][8].
Геза I посів престол 1074 року і помер 25 квітня 1077 року[9]. Престол успадкував його брат Владислав I, оскільки і Коломан, і Алмош були неповнолітніми[10]. Новий король вирішив, що Коломана слід готувати до церковної діяльності. Таке рішення було незвичним, оскільки Коломан був старшим за Алмоша[8].
У 1084—1091 роках Алмош був князем Славонії; у 1091—1095 роках він був князем Хорватії[11]. Згідно з «Ілюстрованою хронікою», і Коломан, і Алмош взяли участь у поході свого дядька до Богемії навесні 1095 року[12][13]. Перед поверненням до свого королівства король Владислав «був подоланий важкою недугою»[14] і вирішив призначити Алмоша своїм наступником[13][15]. Проте Коломан не прийняв рішення свого дядька і виїхав до Польщі[16][17].
Конфлікти з Коломаном
Коломан повернувся до Угорщини, коли король Владислав помер, щоб захистити своє право на престол[17]. Згідно з «Ілюстрованою хронікою», повернутися його запросив сам дядько[18]. Також хроніка повідомляє, що Алмош «у справжній простоті свого серця вшанував свого брата Коломана і віддав йому корону королівства»[14], а отже Коломан зійшов на престол без кровопролиття[16]. З іншого боку, він був коронований на початку 1096 року, що може означати, що перед цим два брати боролися за корону[17][19]. Коломана коронував у Секешфегерварі архієпископ Серафим[16]. Згідно з «Ілюстрованою хронікою», водночас він «дарував князівство з усіма правами»[20] Алмошеві[21]. Це свідчить про те, що Алмош визнавав правління свого брата тільки в обмін на отримання ducatus або князівства, яким володіли їхні батько та дід і яке займало близько третини королівства[21][22].
Після Коломанових перемог над хрестоносцями-мародерами у 1096 році Генріх IV, імператор Священної Римської імперії, якого Владислав I підтримував у боротьбі проти папи Урбана II, написав листа до князя Алмоша. Імператор заявив, що Коломан «знехтував» його «інтересами через свої власні потреби»[23] і просив, щоб Алмош виступив проти брата від його імені[24]. Однак король, колишній єпископ, не продовжив політику свого попередника і виступив на підтримку папської кампанії[25][26]. Історик Дьюла Крішто пише, що факт багаторічних тісних зв'язків Алмоша із імператором також могло вплинути на рішення Коломана[26].
Коломан почав вторгнення в Хорватію і самостійно очолив військо у 1097 році[19]. Скориставшись відсутністю Коломана у столиці, Алмош влаштував проти нього змову й почав збирати військо[27]. Коломан повернувся з Хорватії і пішов із військом на князівство Алмоша у 1098 році[27]. Дві армії зустрілися поблизу селища Тісаварконь, і тільки річка Тиса їх розділяла. Проте командувачі обох армій вступили у переговори й вирішили не починати битву, змусивши Коломана та Алмоша укласти мир[28][29].
Конфлікт поновився за кілька років, коли Коломан коронував свого сина Стефана у 1105 році, що призвело до відкритого повстання Алмоша[30][31]. Князь покинув Угорщину і звернувся по допомогу до імператора Генріха IV[32]. Проте він усвідомив, що імператор не здатен надати йому допомогу, оскільки тоді боровся проти повстання власного сина[32]. Алмош повернувся до Угорщини у 1106 році, проте незабаром поїхав до свого шурина — короля Польщі Болеслава III[30][28]. З польською допомогою він захопив фортецю Абауйвар в Угорщині[33]. Як наслідок, Коломан зустрівся з Болеславом III, і обидва монархи «присягнулися на вічну дружбу та братерство»[33][34][35]. За відсутності підтримки польського монарха Алмош був змушений здатися Коломанові[33].
Король Коломан вирішив скористатися відсутністю Алмоша, який здійснив паломництво до Святої Землі, і в 1107—1108 роках захопив його князівство[33]. Незважаючи на те, що Алмошу було дозволено зберегти за собою свою власність, приєднання його князівства забезпечило цілісність королівства Коломана. Повернувшись зі Святої Землі, Алмош вирішив заснувати монастир у селі Демеш. Під час освячення монастиря, на якому Коломан також був присутній, Алмоша помилково звинуватили у спробі замаху на життя короля. Коломан вирішив заарештувати брата, проте «преосвященніші єпископи та інші доброзичливі сановники» втрутилися в ситуацію на боці Алмоша, і «таким чином було урочисто присягнуто про примирення»[36] між королем та братом[34].
Алмош поїхав до міста Пассау[33]. За його проханням імператор Генріх V розпочав вторгнення до Угорщини і взяв в облогу місто Пожонь (нині Братислава, Словаччина) у вересні 1108 року[33][37]. Водночас князь Богемії Святоплук I, який також підтримував Алмоша, здійснив вторгнення у регіони на північ від Дунаю[37]. Проте союзник Коломана, король Польщі Болеслав III, напав на Богемію, через що Святоплук був змушений відступити[33][38]. Хоча спроба облоги Пожоні імператором Генріхом також провалилася, він намагався вмовити Коломана вибачити своєму бунтівному братові, і він таким чином повернувся в Угорщину[39].
Проте Коломан виявив, що Алмош знову намагається влаштувати змову з метою захоплення трону[40][41]. Він вирішив надалі не боротися з братом і наказав осліпити його та його молодого сина, Белу, щоб забезпечити мирний перехід престолу до власного сина[40]. З тієї самої причини багато з воїнів Алмоша також були покалічені[42]. Після цього Алмош жив самітником у власному монастирі в Демеші. 1116 року Коломан помер. Його син Стефан був коронований у Секешфегерварі за місяць після цього[43].
Вигнання
Як повідомляє «Ілюстрована хроніка», сліпий Алмош, «побоюючись смерті на руках короля Стефана»[44], втік до Візантійської імперії[45][46]. Багато його прихильників пішли за ним; імператор Іоанн II Комнін поселив їх у місті в Македонії[47]. Візантійський історик Іоанн Кіннам підтверджує, що імператор «ставився» до Алмоша «прихильно і прийняв його з добротою»[48]. Він додає, що король Стефан II «послав до імператора послів і вимагав, щоб» Алмош «був вигнаний з»[49] Візантії, проте його вимоги не були прийняті[47][50]. Джерела не подають дату втечі Алмоша, але, ймовірно, це сталося 1125 року[47]. Історик Ференц Макк пише, що Алмош був змушений покинути Угорщину, оскільки він скористався поразками Стефана II у Волині та Далмації та влаштував змову проти нього. Його втеча спричинила війну між двома державами, яка тривала з 1127 до 1129 року[46]. Алмош помер у вигнанні 1 вересня 1127 року[51].
Син Алмоша Бела Сліпий став королем Угорщини в 1131 році. Останки Алмоша були перевезені до Угорщини в 1137 році й перепоховані в базиліці Успіння Пресвятої Діви Марії в Секешфегерварі.
Родина
| Вазул | ||||||||||||||||
| Бела I | ||||||||||||||||
| жінка з родини Татонь | ||||||||||||||||
| Геза I | ||||||||||||||||
| Мешко II В'ялий | ||||||||||||||||
| Рихеза Польська | ||||||||||||||||
| Рикса Лотаринзька | ||||||||||||||||
| Алмош | ||||||||||||||||
| Жофія | ||||||||||||||||
21 серпня 1104 року Алмош одружився із Предславою Київською — дочкою князя Святополка Ізяславича, онучкою Ярослава Мудрого[52]. У шлюбі народилося троє дітей:
- Аделаїда (прибл. 1107—1140), одружена із князем Богемії Собіславом I у 1123 році;
- Бела II (прибл. 1109—1141), король Угорщини у 1131—1141, одружений із Ілоною Сербською у 1129 році;
- Софія або Ядвіґа (1107—1138), одружена із маркграфом Австрії Адальбертом II у 1132 році.
Примітки
Джерела
- Первинні
- Deeds of John and Manuel Comnenus by John Kinnamos (Translated by Charles M. Brand) (1976). Columbia University Press. ISBN 0-231-04080-6.
- The Deeds of the Princes of the Poles (Translated and annotated by Paul W. Knoll and Frank Schaer with a preface by Thomas N. Bisson) (2003). CEU Press. ISBN 963-9241-40-7.
- The Hungarian Illuminated Chronicle: Chronica de Gestis Hungarorum (Edited by Dezső Dercsényi) (1970). Corvina, Taplinger Publishing. ISBN 0-8008-4015-1.
- «The letters of Henry IV: Henry thanks Duke Almus for his support and promises him a reward» (2000). In Imperial Lives & Letters of the Eleventh Century (Translated by Theodor E. Mommsen and Karl F. Morrison, with a historical introduction and new suggested readings by Karl F. Morrison, edited by Robert L. Benson). Columbia University Press. pp. 52–100. ISBN 978-0-231-12121-7.
- Вторинні
- Bartl Július. Slovak History: Chronology & Lexicon. — Bolchazy-Carducci Publishers, 2002. — ISBN 978-0-86516-444-4.
- Engel Pál. The Realm of St Stephen: A History of Medieval Hungary, 895–1526. — I.B. Tauris Publishers, 2001. — ISBN 1-86064-061-3.
- Fine John V. A. Jr. The Early Medieval Balkans: A Critical Survey from the Sixth to the Late Twelfth Century. — Ann Arbor : University of Michigan Press, 1991. — ISBN 0-472-08149-7.
- Font Márta. Koloman the Learned, King of Hungary (Supervised by Gyula Kristó, Translated by Monika Miklán). — Márta Font (supported by the Publication Commission of the Faculty of Humanities of the University of Pécs), 2001. — ISBN 963-482-521-4.
- Kontler László. Millennium in Central Europe: A History of Hungary. — Atlantisz Publishing House, 1999. — ISBN 963-9165-37-9.
- Kristó Gyula, Makk Ferenc. Az Árpád-ház uralkodói [=Rulers of the House of Árpád]. — I.P.C. Könyvek, 1996. — ISBN 963-7930-97-3.
- Makk Ferenc. The Árpáds and the Comneni: Political Relations between Hungary and Byzantium in the 12th century (Translated by György Novák). — Akadémiai Kiadó, 1989. — ISBN 963-05-5268-X.
- Makk Ferenc. Borisz // Korai magyar történeti lexikon (9–14. század) [Encyclopedia of the Early Hungarian History (9th–14th centuries)]. — Akadémiai Kiadó, 1994. — С. 120–121. — ISBN 963-05-6722-9.
- Manteuffel Tadeusz. The Formation of the Polish State: The Period of Ducal Rule, 963–1194 (Translated and with an Introduction by Andrew Gorski). — Wayne State University Press, 1982. — ISBN 0-8143-1682-4.
- Prinzing Günter, Salamon Maciej, Stephenson Paul. Byzantium and East Central Europe. — Universitas, 2001.
- Stephenson Paul. Byzantium's Balkan Frontier: A Political Study of the Northern Balkans, 900–1204. — Cambridge University Press, 2000. — ISBN 978-0-521-02756-4.
- Domus Bolezlai: Values and Social Identity in Dynastic Traditions of Medieval Poland (c. 966–1138). — Brill, 2010. — ISBN 978-90-04-18142-7.