Алавіти (династія)

Алаві́ти (араб. سلالة العلويين الفيلاليين‎, Sulālat al-ʿAlawiyyīn al-Fīlālīyn) — династія султанів (з XVII століття), а з 1957 року — королів Марокко.

Алавіти є вихідцями з Аравії, які відносять своє походження до роду Хасана, внука Мухаммеда. Осіли в оазі Тафілальт в Сіджильмасі (східне Марокко). Засновник — Мухаммед I (1631-35). Його сини Мухаммед II та Мулай ар-Рашид почали боротьбу за об'єднання Марокко під своєю владою. В 1666 році ар-Рашид захопив місто Фес, де був проголошений султаном.

Султан Ісмаїл (1672–1727), жорстоко придушивши заворушення, об'єднав під своєю владою всю країну, столицю переніс до міста Мекнес. Він вигнав іспанців із Аль-Мамури та Лараша, англійців — з Танжера, португальців — з Арсіли. Після його смерті держава Алавітів стала ареною міжусобницьких суперечок.

Мухаммед III (1757-90) знову підкорив Марокко владі Алавітів. У 1769 році португальці були остаточно вигнані із країни. Сліман (1792–1822), намагаючись перебороти феодально-племінну роздрібненість, вступив в боротьбу з релігійними орденами та провів низку реформ в дусі ваххабізму. В ході релігійної війни він зазнав поразки та був змушений відректись від престолу.

Султан Абд ар-Рахман (1822-59) скасував всі попередні реформи. Марокко зазнала поразки у франко-марокканській війні 1844 року та у війні з Іспанією 1859-60 років. В 1856-63 роках султани були змушені підписати з європейськими державами нерівноправні договори.

Хасан I (1873-94) намагався призупинити проникнення європейських держав в Марокко, провів низку економічних та адміністративних реформ, які допомогли створенню внутрішнього національного ринку, переборенню феодального партикуляризму. Абд аль-Хафіз підписав Феський договір 1912 року про протекторат Франції над Марокко. До скасування режиму протекторату в 1956 році Алавіти втратили реальну владу в країні.

У 1957 році султан Мухаммед V прийняв королівський титул. 1961 року його успадкував Хасан II.

Правителі