Аксіон

Аксіон має розпадатися на два фотони, а його маса залежить від вакуумного очікування полів Хіггса ${\displaystyle V}$ як ~ ${\displaystyle 1/V}$ .

В оригінальній теорії Печчеї-Квінн ${\displaystyle V}$ ~ 100 ГеВ і маса аксіона ~ 100 кеВ, що, однак, протиречить експериментальним даним з розпаду ${\displaystyle \psi }$ - і ${\displaystyle \Upsilon }$ -частинок. В модифікованій теорії в рамках Великого об'єднання значення ${\displaystyle V}$ значно вище і аксіон має бути частинкою малої маси, що дуже слабо взаємодіє з речовиною. Існують роботи, які вводять шкалу мас, зв'язану з масою аксіона, яка значно більша за ${\displaystyle V}$ ; це призводить до значно меншої константи зв'язку аксіона з іншими полями і пояснює чому аксіон не спостерігається в експериментах. Широко обговорюються дві моделі такого роду. В одній із них вводяться нові кварки, які можуть нести (на відміну від відомих кварків і лептонів) заряд Печчеї-Квінн і зв'язані з так званим «адронним» аксіоном (або KSVZ-аксіоном, аксіоном Кіма-Шифмана-Вайнштейна-Захарова)^[4]. В іншій моделі (так званий GUT-аксіон, DFSZ-аксіон, або аксіон Дайна-Фішлера-Средницького-Житницького)^[5] відсутні додаткові кварки, усі кварки несуть заряд Печчеї-Квінн і, крім того, вимагається існування двох хіггсовских дублетів.

Аксіони розглядаються як один із можливих кандидатів на складову «темної матерії» — небаріонну складову прихованої маси в космології.

• Теоретичні засади існування аксіона, лабораторні і астрофізичні обмеження на його параметри (огляд в Review of Particle Properties на сайті Particle Data Group, 2008 рік): [1] [Архівовано 30 липня 2013 у Wayback Machine.]