Авіаносці типу «Іластріас»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігаціїПерейти до пошуку
Авіаносці типу «Іластріас»
Авіаносець «Іластріас»
Служба
Тип/класАвіаносець
Держава прапора Велика Британія
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж23 000 тонни (стандартна)
29 730 тонн (повна)
Довжина225,6 м
Ширина29,2 м
Осадка8,8 м
Технічні дані
Рухова установка6 котлів типу «Адміраліті»,
3 парові турбіни
Потужність111 000 к.с. (83 000 кВт)
Швидкість30,5 вузлів
Автономність плавання10 700 миль на 10 вузлах
Екіпаж1 229 чоловік
Озброєння
Зенітне озброєння8x2 114-мм гармати «QF 4.5-inch Mk I—V»
6x8 40-мм автоматів «Пом-пом»
Авіація36-57 літаків

Авіаносці типу «Іластріас» (англ. Illustrious class) — серія британських авіаносців часів Другої світової війни.

Історія створення

ред. код

Проектування авіаносців типу «Іластріас» розпочалось у 1936 році у рамках програми переозброєння та заміни застарілих авіаносців, як відповідь на суднобудівні програми Німеччини, Японії та Італії.

Нові авіаносці планувалось використовувати переважно на європейському ТВД, де була велика імовірність зустрічі кораблів з бомбардувальниками берегового базування. Тому особлива роль відводилась бронюванню та зенітному озброєнню. Конструкторам буда поставлена задача забезпечити захист корабля від 227-кг бомб та 152-мм снарядів.

При цьому водотоннажність кораблів не повинна була перевищувати 23 000 т в рамках обмежень Другого Лондонського морського договору 1936 року.

Конструкція

ред. код

Корпус та бронювання

ред. код

Авіаносці типу «Іластріас» отримали серйозне бронювання. 62 % польотної палуби були прикриті 76-мм бронею. Бронювання поясу та стінок ангару мало товщину 114 мм, траверзи від 64 до 114 мм. Ангарна палуба в районі цитаделі мала бронювання товщиною 25 мм, нижня палуба — 76 мм. Через це довелось зменшити висоту надводного борту — польотна палуба «Іластріаса» мала висоту 11,6 м над рівнем води, на відміну від 17 м в «Арк Рояла».

Протиторпедний захист загалом повторював схему, застосовувану на «Арк Роялі». Він включав три поздовжні перебірки, з них внутрішня мала товщину 37 мм. Центральний відсік ПТЗ був заповнений нафтою, зовнішні були пустими та служили як камери розширення. За розрахунками, авіаносець міг витримати вибух 340 кг тротилу.

Острівна надбудова та димова труба мали аеродинамічну форму у вигляді профілю крила літака, а носова частина польотної палуби була заокруглена. Це зменшувало турбулентність та полегшувало умови зльоту та посадки літаків.

На відміну від «Арк Рояла», який мав 3 літакопідйомники, на «Іластріасах» були 2 літакопідйомники розмірами 13,7×6,7 м вантажопідіймальністю 6,4 т, розташованими на кінцях корабля, поза межами броньованого ангару. Таке розташування було зумовлене небажанням створювати літакопідйомник з броньованим покриттям. Ліфти розташовувались на неброньованих ділянках палуби і відділялись від ангарів 114-мм розсувними дверима. На «Індомітеблі» літакопідйомники мали розміри 13,7×10 м.

Авіагрупа

ред. код

Через потужне бронювання авіагрупа за проектом складалась лише з 36 літаків — удвічі менше, ніж на «Арк Роялі», і утричі, ніж на «Ессексах».

Тому, якщо на перших трьох кораблях ангар був одноярусним і мав розміри 139,8 x 18,9×4,9 м, то на «Індомітеблі» завдяки переплануванню внутрішніх приміщень та зменшенню бронювання він став двоярусним — верхній мав ті ж розміри, але висоту 4,27 м, нижній — 51,1 x 18,9×4,9 м. Це дозволило збільшити кількість літаків до 48 машин.

З урахуванням можливостей палубних стоянок перші три авіаносці могли нести 52 літаки, «Індомітебл» — 56 літаків. Але на «Індомітеблі» через низьку висоту ангарів не могли розміщуватись нові літаки, зокрема американські винищувачі F4U Corsair.

Літаки запускались за допомогою гідропневматичної катапульти BH-III, яка розганяла літак масою 5 т до швидкості 122 км/год. Для посадки використовувались 6 аерофінішерів та 2 аварійні бар'єри.

Запас авіаційного палива становив 230 000 л, на «Індомітеблі» — 342 000 л. Цього було недостатньо для дій в океані — навіть на «Індомітеблі» запасів палива вистачало на 5 повних заправок авіагрупи.

Спочатку авіаносці озброювались винищувачами Fairey Fulmar та бомбардувальниками-торпедоносцями Fairey Swordfish.

У 1941 році бомбардувальники були замінені на Fairey Albacore. Протягом 1941—1942 років застарілі винищувачі були замінені на Supermarine Spitfire, Sea Hurricane та американські F4F Wildcat.

У 1943 році на озброєння авіаносців надійшли американські винищувачі F4U Corsair та бомбардувальники Grumman TBF Avenger.

У 1944 році на озброєння деяких ескадрилей надійшли британські винищувачі Supermarine Seafire та бомбардувальники Fairey Barracuda.

У післявоєнний час «Вікторіес» після модернізації використовував різні типи реактивних літаків та вертольотів.

Зенітне озброєння

ред. код

Зенітне озброєння кораблів початково складалось з 16 114-мм гармат «QF 4.5-inch Mk I—V», розміщених у двогарматних баштах, та шести восьмиствольних 40-мм зенітних автоматів «Пом-пом».

Під час війни зенітне озброєння постійно посилювалось. Додатково встановлювались зенітні гармати «Бофорс» та «Ерлікон».На кінець війни зенітне озброєння було наступним:

  • «Іластріас» — 8 х 2 114-мм гармат, 5 х 8 40-мм гармат «Пом-пом», 3 40-мм «Бофорс», 19 х 2, 14 х 1 20-мм «Ерлікон»
  • «Фомідебл» — 8 х 2 114-мм гармат, 6 х 8 40-мм гармат «Пом-пом», 12 40-мм «Бофорс», 54 20-мм «Ерлікон»
  • «Вікторіес» — 8 х 2 114-мм гармат, 5 х 8 40-мм гармат «Пом-пом», 2 х 4, 2х2, 9х1 40-мм «Бофорс», 45 20-мм «Ерлікон»
  • «Індомітебл» — 8 х 2 114-мм гармат, 6 х 8 40-мм гармат «Пом-пом», 2 х 4, 2х2, 13х1 40-мм «Бофорс», 36 20-мм «Ерлікон»

Радіоелектронне обладнання

ред. код

Всі авіаносці були оснащені радіомаяками типу 72 та радіолокаторами пошуку повітряних цілей типу 79. У 1943—1944 роках були встановлені радари типу 272 та 277. Під час ремонту у США на кораблях «Іластріас», «Вікторіес» та «Індомітебл» радіомаяки типу 72 були замінені на американські YE.

У 1945 році на «Індомітеблі» встановили американську станцію наведення винищувачів SM-1, а на «Вікторіес» — радар SG.

Представники

ред. код
НазваНомерБудівництвоЗакладенийСпущений на водуВступив у стрійДоля
Підтип «Іластріас»
Іластріас
HMS Illustrious
87Vickers-Armstrongs, Барроу-ін-Фернес27 квітня 1937 року5 квітня 1939 року20 травня 1940 рокуПущений на злам у 1956 році
Фомідебл
HMS Formidable
67Harland & Wolff, Белфаст15 червня 1937 року17 серпня 1939 року24 листопада 1940 рокуПущений на злам у 1953 році
Вікторіес
HMS Victorious
R38Vickers-Armstrongs, Волсенд4 травня 1937 року14 вересня 1939 року14 травня 1941 рокуПущений на злам у 1969 році
Підтип «Індомітебл»
Індомітебл
Indomitable
92Vickers-Armstrongs, Барроу-ін-Фернес10 листопада 1937 року25 березня 1940 року10 жовтня 1941 рокуПущений на злам у 1955 році

Оцінка проекту

ред. код

Авіаносці типу «Іластріас» вважаються етапними кораблями в процесі еволюції авіаносців. Вони мали високу швидкість, потужне зенітне озброєння та ряд інноваційних рішень в корабельній архітектурі. Але їх головною особливістю було потужне бронювання польотної палуби, яке суттєво підвищувало захист корабля від повітряних атак. Зокрема, за період з 26 березня по 25 травня 1945 року втрати на всіх авіаносцях даного типу, які перебували на Тихому океані (в тому числі внаслідок 7 влучень камікадзе), склали 41 льотчик та 44 члени екіпажу, що на порядок менше, ніж на американських авіаносцях без броньованої палуби.

Посилання

ред. код

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Авіаносці типу «Іластріас»

Література

ред. код
  • Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946 / US Naval Institute Press. ISBN 978-0870219139 (англ.)
  • Энциклопедия авианосцев /Под общей редакцией А. Е. Тараса. — Минск, Харвест; Москва, АСТ, 2002. (рос.)
  • К. Шант, К. Бишоп. Авианосцы. Самые грозные авианесущие корабли мира и их самолеты. Иллюстрированная энциклопедия /Пер с англ. — Москва: Омега, 2006 — 256 с. (рос.)
  • С. А. Балакин — Авианосцы мира. 1939—1945. Великобритания, США, СССР. (рос.)

Навігаційне меню