Абдулай Конко

Народився 9 березня 1984 року в місті Марсель. Вихованець юнацьких команд футбольних клубів «Мартіг», «Дженоа» та «Ювентус».

У дорослому футболі дебютував 2003 року виступами за команду клубу «Ювентус», в якій провів один сезон, не зігравши при цьому жодного матчу. У 2004 був відданий у оренду у нижчоліговий «Кротоне», де провів два сезони своєї ігрової кар'єри.

Згодом з 2006 по 2008 рік грав у складі команд клубів «Сієна» та «Дженоа».

Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Севілья», до складу якого приєднався 2008 року. Відіграв за клуб з Севільї наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. За цей час виборов титул володаря Кубка Іспанії з футболу.

У першій половині 2011 році знову захищав кольори команди клубу «Дженоа», а влітку того ж року за 4 млн євро^[4] приєднався до «Лаціо», замінивши у столичній команді Штефана Ліхтштайнера, що перейшов до «Ювентуса». Конко підписав з клубом п'ятирічний контракт^[4]. За п'ять сезонів француз встиг відіграти за «біло-блакитних» 126 матчів в усіх турнірах і забив 1 гол і 2013 року виграв з командою Кубок Італії, обігравши у фіналі в столичному дербі «Рому» з рахунком 1:0^[5].

19 серпня 2016 року Конко у статусі вільного агента перейшов у «Аталанту»^[6], де провів наступний сезон, після чого вирішив завершити ігрову кар'єру у віці 33 років.

З січня 2021 року працював головним тренером юнацької команди «Дженоа» до 17 років^[7], з якою став фіналістом юнацького чемпіонату Італії^[8].

15 січня 2022 року став виконуючим обов'язки головного тренера головної команди після відставки Андрія Шевченка з посади^[9]. Під його керівництвом команда провела лише одну гру в Серії А, програвши 0:6 «Фіорентині», після чого замість Конко був призначений новий головний тренер Александер Блессін.

• Володар Кубка Іспанії (1):

«Севілья»: 2009–10

• Володар Кубка Італії (1):

«Лаціо»: 2012–13

Абдулай Конко народився у сім'ї сенегальця та марокканки у Франції, тому міг би представляти кожну з трьох національних команд. До нього кілька разів зверталися федерації Марокко та Сенегалу, але Конко відхиляв кожну з цих пропозицій, щоб не ображати жодного з батьків^[10][11][12].